На саміті БРІКС Сі Цзіньпін не провів із Путіним окремих переговорів, обмежившись короткою розмовою в кулуарах. На тлі вимог Китаю купувати російський газ майже за безцінь це показує справжній баланс сил між Москвою та Пекіном і пояснює, чому Росія дедалі більше залежить від Китаю.
На перший погляд, відсутність окремої двосторонньої зустрічі між Сі Цзіньпіном і В. Путіним під час саміту БРІКС у Нью-Делі може здаватися незначною дипломатичною деталлю. Глави держав все одно мали можливість коротко поспілкуватися в кулуарах. Однак у міжнародній політиці формат контакту часто важливіший, ніж його зміст.
Тому, саме коротка зустріч привертає увагу. Особливо якщо йдеться про лідерів держав, які ще недавно демонстрували близькість і називали свої відносини стратегічними.
При цьому було б помилкою трактувати поведінку Пекіна як зміну ставлення до України. Китай не став союзником Києва і не зацікавлений у швидкому послабленні Росії. Навпаки, Москва залишається для Пекіна важливим джерелом енергоносіїв, сировини та геополітичним інструментом у протистоянні із Заходом.
Але підтримка Росії зовсім не означає рівноправного партнерства.
Залежність Росії від Китаю постійно зростає
Масштаб економічних зв’язків Москви та Пекіна справді вражає. У 2025 році товарообіг між двома країнами становив близько $234 млрд. За перші вісім місяців 2026 року показник уже досяг приблизно $185 млрд. Якщо тенденція збережеться, за підсумками року торгівля потенційно може наблизитися до $300 млрд.
Проте сама величина товарообігу нічого не говорить про рівність партнерів. Важливо дивитися, хто від кого залежить.
Росія продає Китаю нафту, газ, метали та іншу сировину. Натомість отримує промислове обладнання, електроніку, компоненти, автомобілі, верстати та продукцію подвійного призначення. Для російської економіки та оборонно-промислового комплексу ці поставки мають критичне значення.
Саме тут формується асиметрія. Китай має можливість замінювати російські ресурси іншими постачальниками, тоді як для Москви швидко знайти альтернативу китайським товарам і технологіям значно складніше.
Тому нинішня залежність від Китаю для Росії — це вже не просто результат санкцій. Це поступове перетворення Пекіна на головного економічного центру, від якого залежить значна частина російської зовнішньої торгівлі.
Газ по $50: чому Китай отримав можливість диктувати умови
Найяскравіше співвідношення сил проявляється на енергетичному ринку. Росія після втрати значної частини європейського газового ринку потребує нових великих покупців. Китай прекрасно розуміє цю ситуацію.
За наведеними оцінками, Москва готова продавати китайським споживачам газ приблизно по $250–260 за тисячу кубометрів, що вже означає істотну поступку. Однак Пекін, за цими даними, хоче значно нижчу ціну — близько $50.
Саме тому формула «Газ по $50» стала настільки показовою. Йдеться не просто про торг навколо ціни. Це демонстрація того, хто сьогодні має сильнішу переговорну позицію.
Для Китаю російський газ — важливий ресурс, але не єдиний можливий варіант. Для Росії ж після скорочення поставок до Європи китайський напрямок стає стратегічно важливим. Отже, Пекін може дозволити собі тиснути на Москву значно сильніше, ніж це було б можливо за умов наявності у Росії широкого кола альтернативних покупців.
Фактично Кремль опинився в ситуації, коли великий покупець може диктувати продавцю умови.
«Стратегічне партнерство» без рівності сторін
Путін після початку повномасштабної війни намагався представити розворот Росії на Схід як створення нового центру сили. Москва активно просувала концепцію багатополярного світу, де Росія мала виступати самостійним глобальним полюсом.
Але реальність виявилася складнішою.
Росія справді не стала повністю ізольованою. Вона зберегла торгівлю з Китаєм, Індією та іншими країнами Глобального Півдня. Проте відмова від значної частини західного ринку не ліквідувала залежність — вона змінила її напрямок.
Тепер Москва значно більше потребує окремих партнерів, передусім Китаю.
Саме тому поняття стратегічне партнерство варто сприймати критично. Партнерство може бути взаємовигідним, але воно не обов’язково означає рівність. Пекін підтримує Москву доти, доки це відповідає китайським інтересам. Китай зацікавлений у дешевих ресурсах, доступі до російського ринку та технологій, а також у тому, щоб Росія залишалася фактором тиску на США та Європу.
Водночас Сі Цзіньпіну не потрібна надто сильна Росія, здатна самостійно проводити політику, яка суперечить інтересам Пекіна.
Індія теж демонструє межі російського «повороту на Схід»
Показовою є й позиція Індії. Нью-Делі продовжує активно купувати російські енергоносії, але водночас не хоче руйнувати відносини зі Сполученими Штатами.
Заклики Нарендри Моді до Путіна рухатися до переговорів з Україною демонструють головну особливість політики Індії: країна готова співпрацювати з Росією, але не збирається автоматично підтримувати рішення Кремля.
Для Москви це важливий сигнал. Вона може отримувати гроші від продажу сировини, але це не означає, що покупці стають політичними союзниками.
Чому Сі не потрібна сильна Росія
Китайська стратегія щодо Росії значно прагматичніша, ніж може здатися з офіційних заяв.
Пекіну вигідно, щоб Росія залишалася достатньо сильною для протистояння із Заходом, але водночас достатньо слабкою, щоб залежати від китайського ринку, технологій та інвестицій.
У такій конструкції Путін потрібен Сі як партнер, але не як рівний партнер. Москва продає ресурси, Пекін отримує вигідні умови. Росія потребує китайських товарів, а Китай може вибирати, що саме і на яких умовах постачати.
Тому відсутність окремої зустрічі на саміті БРІКС сама по собі не є доказом конфлікту між Сі та Путіним. Значно важливіше інше: економічні та політичні тенденції дедалі чіткіше демонструють асиметрію їхніх відносин.
Пекін отримав від Москви те, чого хотів
Путін прагнув позбутися залежності від Заходу й перетворити Росію на один із центрів нового світового порядку. Але санкції, розрив із європейськими ринками та війна з Україною призвели до несподіваного результату: Москва дедалі сильніше прив’язується до Китаю.
Сі Цзіньпін не обов’язково прагне поразки Росії. Йому потрібна передбачувана Москва, яка постачає дешеві ресурси, купує китайські товари й одночасно залишається проблемою для Заходу.
Саме тому коротка розмова в кулуарах і умова про ціну на газ можуть бути набагато красномовнішими за офіційні заяви про дружбу.
