Російський танк «Армата» знову отримав шанс проявити себе — щоправда, поки що переважно на папері. Цього разу машину пропонують перетворити на своєрідний комплекс протиповітряної оборони, здатний боротися з безпілотниками на дальності до 10 км. Після років презентацій, макетів та гучних заяв список потенційних професій для «Армати» продовжує зростати.

«Армата» як ЗРК: що придумали на Росії

За оприлюдненою концепцією, «Армата» як ЗРК має отримати 152-мм гармату, здатну застосовувати керовані артилерійські снаряди «Краснопіль». Додатково машині приписують можливість використання протитанкових ракет «Корнет», дальність застосування яких заявляється на рівні до 10 км.

Фактично йдеться про спробу перетворити танкову платформу на багатофункціональну бойову машину, яка могла б працювати не лише по наземних цілях, а й виконувати окремі завдання протиповітряної оборони. Втім, між красивою концепцією та реальною системою озброєння залишається досить велика дистанція.

«Армата» проти дронів: як має працювати система

«Армата» проти дронів нібито повинна використовувати нову систему управління вогнем та додатковий розвідувальний БПЛА «Птеродактиль». Такий дрон має розширити можливості екіпажу щодо спостереження та виявлення цілей.

Теоретично поєднання власного безпілотника, системи управління вогнем та керованих боєприпасів може створити замкнений контур «виявлення — супроводження — ураження». Однак саме реалізація такого контуру є найскладнішою частиною проєкту. Для боротьби з малими та маневреними БПЛА необхідні відповідні сенсори, швидка обробка даних і точне наведення.

«Армата» з 152-мм гарматою та «Краснополем»

Окремої уваги заслуговує «Армата» з 152-мм гарматою. У запропонованій конфігурації машина повинна отримати боєкомплект із 40 пострілів, 24 з яких розміщуватимуться в автоматі заряджання.

Застосування керованих снарядів «Краснопіль» теоретично може розширити дальність і точність ураження окремих цілей. Але називати таку систему повноцінним ЗРК лише через можливість використання керованого боєприпасу було б передчасно. Артилерійський снаряд і спеціалізований зенітний перехоплювач мають принципово різні завдання та системи наведення.

Російський ЗРК на базі «Армати» наразі залишається концепцією, яку не слід плутати з реальною системою, що вже надійшла до війська. Немає підтверджень її серійного виробництва, постановки на озброєння або успішного застосування проти українських далекобійних БПЛА.

Поява швидкісних реактивних безпілотників створює нові виклики для систем протиповітряної оборони. Якщо звичайні ударні БпЛА мають відносно невисоку швидкість, реактивні платформи скорочують час на їх виявлення, супроводження та перехоплення. На цьому тлі особливий інтерес викликає застосування українських дронів-перехоплювачів безпосередньо проти таких повітряних цілей.

P1-SUN JetKiller: український дрон-перехоплювач

P1-SUN JetKiller став одним із прикладів розвитку української концепції дронової протиповітряної оборони. За наданими даними, саме цей перехоплювач використали оператори Lasar’s Group Національної гвардії України для ураження російського реактивного БпЛА «Герань-5».

Ключовим елементом операції була система дистанційного керування SkyFall. Її використання демонструє, що ефективність дрона-перехоплювача залежить не тільки від льотних характеристик самої платформи, а й від усієї системи виявлення, управління та наведення.

P1-SUN JetKiller проти «Герань-5»

За наведеними характеристиками, «Герань-5» може розвивати швидкість до 600 км/год. Для порівняння, заявлена максимальна швидкість P1-SUN JetKiller становить близько 370 км/год. На перший погляд, така різниця створює очевидну проблему для перехоплення швидшої цілі.

Однак швидкість перехоплювача не є єдиним параметром, який визначає результат. Важливими залишаються момент виявлення цілі, дистанція до неї, якість супроводження, траєкторія польоту та час реакції оператора. Саме тому успішне перехоплення швидкісної цілі є показовим насамперед з точки зору роботи всієї системи.

Дрони проти дронів: нова концепція ППО

Українська дронова ППО формує окремий напрям протидії безпілотним загрозам. Його основна ідея полягає у використанні відносно компактних безпілотників для перехоплення інших БПЛА, замість автоматичного застосування дорогих зенітних ракет.

Такий підхід особливо актуальний у ситуації масованого використання безпілотників. Спеціалізовані перехоплювачі потенційно можуть доповнювати традиційні засоби ППО та брати на себе частину цілей, для яких застосування дорогих ракет є економічно недоцільним.

SkyFall і розвиток перехоплювачів БпЛА

P1-SUN JetKiller у поєднанні з дистанційною системою SkyFall демонструє важливість інтеграції перехоплювача в єдиний контур управління. У сучасній протидії БпЛА недостатньо лише мати швидкий апарат — необхідно своєчасно отримати інформацію про ціль та забезпечити її супроводження.

Успішний епізод із «Герань-5» показує, як зміна характеристик російських безпілотників стимулює українську сторону швидко адаптувати технології. Перехід противника до реактивних платформ означає скорочення часу на реакцію та необхідність удосконалення перехоплювачів.

Перехоплення «Герань-5» дроном P1-SUN JetKiller є показовим прикладом розвитку концепції «дрон проти дрона». Навіть за різниці у заявленій максимальній швидкості успішне ураження швидкісної цілі демонструє значення комплексного підходу, у якому поєднуються безпілотна платформа, система дистанційного керування та оперативне виявлення повітряної загрози.

Сучасне поле бою висуває до розвідувальних безпілотників дедалі жорсткіші вимоги. Зі збільшенням дальності виявлення та ураження оператори мають працювати на більшій відстані від переднього краю, а звичайні комерційні квадрокоптери стикаються з обмеженнями за дальністю, тривалістю польоту та стійкістю до перешкод. Українська компанія Vyriy Industries представила тактичний дрон Slavic, створений саме для такого сценарію.

Характеристики розвідувального дрона Slavic

Vyriy Industries позиціонує свою розробку як українську альтернативу комерційним коптерам DJI Mavic. За заявленими характеристиками, безпілотник Slavic має тактичну дальність застосування до 30 км та здатний перебувати в повітрі до 1,5 години.

Основою енергетичної системи стала Solid-State батарея ємністю 40 000 мА·год. Поєднання значного запасу енергії та спеціалізованої конструкції дозволяє збільшити тривалість роботи платформи, що особливо важливо для розвідувальних місій.

Український БПЛА Slavic та навігація без GPS

Однією з ключових особливостей українського БПЛА Slavic є можливість роботи без GPS. Для навігації використовується оптичне позиціонування, що дозволяє зберігати функціональність платформи в умовах, коли супутникова навігація недоступна або нестабільна.

Система зв'язку підтримує широкий діапазон каналів. За задумом виробника, це дає оператору можливість вибирати менш зашумлений канал залежно від конкретної обстановки та умов рельєфу. Для сучасних розвідувальних БПЛА така гнучкість є важливою складовою надійності комплексу.

Камера Slavic: 2K та 30-кратний гібридний зум

Для ведення спостереження розвідувальний дрон Slavic отримав цифрову камеру з роздільною здатністю 2K — 2560×1440 пікселів. Камера встановлена на триосьовому стабілізованому підвісі, що має забезпечувати стабільне зображення під час польоту.

Заявлений 10-кратний оптичний та 30-кратний гібридний зум розширює можливості спостереження за віддаленими об'єктами. Поєднання стабілізації, збільшення та тривалого часу польоту дозволяє використовувати платформу для розвідки на значній відстані від позицій оператора.

Виробник заявляє, що комплекс постачається як готова система «з коробки», без необхідності додаткових польових модифікацій. Комплектний пульт підтримує інтеграцію із системами ситуаційної обізнаності DELTA та «Кропива», а також дозволяє передавати відео в застосунок VEZHA безпосередньо з пульта.

Сучасна війна змінює роль бронетехніки на полі бою. Машини, які вже складно використовувати у традиційному форматі, можуть отримувати нове призначення завдяки дистанційному управлінню та роботизації. Саме такий підхід був реалізований під час операції «Вівальді» на Лиманському напрямку.

«Троянські БТРи»: як стару техніку перетворили на НРК

За повідомленням підрозділу, під час операції два радянські БТРи переобладнали у безпілотні наземні роботизовані комплекси. Машини отримали можливість діяти без екіпажу та були використані для доставки вибухового заряду до визначених позицій противника.

Концепція демонструє один із напрямів розвитку наземних роботизованих комплексів України — використання доступної або застарілої техніки як основи для безпілотних платформ. У такому випадку цінність машини визначається вже не її здатністю вести традиційний бій, а можливістю виконати небезпечне завдання без ризику для екіпажу.

Операція «Вівальді» та безпілотні БТРи

За інформацією Третьої штурмової, операція «Вівальді» відбулася в районах населених пунктів Нове та Катеринівка на Лиманському напрямку. Безпілотні машини були спрямовані у ворожий тил, де противник сприйняв їх як підкріплення.

Саме цей фактор став важливою частиною задуму. Використання зовнішнього вигляду бронетехніки дозволило застосувати елемент маскування та психологічного обману. Після наближення до визначених позицій машини були використані для підриву укріплених об'єктів.

Роботизація бронетехніки на полі бою

Безпілотний БТР фактично перетворюється з транспортно-бойової машини на дистанційно керовану платформу для виконання особливо небезпечних завдань. Такий підхід може мати сенс там, де ризик для екіпажу традиційної бронемашини є надзвичайно високим.

Технологічно це демонструє ще одну важливу тенденцію: роботизація не обов'язково потребує створення повністю нової машини з нуля. Частину наявної техніки можна адаптувати під дистанційне керування, інтегрувавши відповідні системи зв'язку, навігації та управління.

За заявами Третьої штурмової бригади, застосовані машини зруйнували укріплення та вузол зв'язку й управління противника. У повідомленні також зазначається, що потужність вибуху була співставна з КАБом. Ці характеристики є оцінкою самого підрозділу.

Війна дедалі активніше переходить до використання роботизованих систем, які дозволяють виконувати небезпечні завдання без безпосередньої присутності військових. Українські підрозділи розвивають не лише окремі наземні та повітряні платформи, а й принципово нову концепцію їх спільного застосування. Одним із таких рішень став наземний роботизований комплекс «Десантник», який доставляється до району роботи за допомогою важкого безпілотника.

НРК «Десантник»: нова концепція роботизованої війни

НРК «Десантник» розробили бійці батальйону Alter Ego у складі 93-ї окремої механізованої бригади. Концепція передбачає використання повітряної платформи як транспортного засобу для наземного робота. Таким чином, наземний комплекс може бути доставлений на значну відстань від лінії зіткнення, після чого продовжує виконувати завдання самостійно.

Такий підхід дозволяє розширити можливості наземної робототехніки. Традиційна проблема НРК полягає у необхідності подолати значну відстань до району операції по землі. Повітряне транспортування потенційно скорочує цей етап і дозволяє використовувати роботизовану платформу там, де її звичайне переміщення було б складним або небезпечним.

«Десантник» і система скидання з дрона-бомбера

Ключовою технологічною особливістю проєкту стала не лише сама роботизована машина, а й спеціальна система її доставки. Дрон-бомбер для «Десантника» виконує роль своєрідного повітряного носія, який транспортує наземну платформу до визначеної точки та здійснює її скидання.

Таку концепцію називають «marsupials» — «сумчастими» системами, у яких один безпілотник доставляє інший апарат до району виконання завдання. За інформацією подібні технологічні рішення у іншіх країнах досліджувалися протягом десятиліть, однак їхнє доведення до бойового застосування залишалося складним завданням.

Українські роботизовані комплекси у бойових умовах

Особливістю української розробки стала швидкість переходу від концепції до практичного використання. Український НРК «Десантник» пройшов шлях від ідеї до бойового застосування приблизно за 10 днів.

Такий темп розробки демонструє специфіку сучасної української військової робототехніки. Практичний досвід безпосередньо з фронту дозволяє швидко визначати недоліки конструкції, змінювати окремі компоненти та адаптувати платформу під реальні умови застосування.

Бойове застосування НРК «Десантник»

За інформацією, комплекс уже має підтверджені результати бойового застосування. Зокрема, повідомляється про ураження укриттів та особового складу противника. Ці дані характеризують систему як практичний інструмент, а не лише експериментальний технологічний проєкт.

Перспективність концепції полягає саме в поєднанні двох класів роботизованих систем. БПЛА забезпечує швидку доставку, а наземна платформа після десантування отримує можливість виконувати завдання без безпосереднього наближення військовослужбовців до небезпечної ділянки.

НРК «Десантник» демонструє новий напрям розвитку військової робототехніки — створення багаторівневих систем, у яких повітряні та наземні безпілотники працюють як єдиний комплекс. Подальший розвиток такої концепції може зробити «сумчасті» системи окремим класом військових технологій, де один роботизований апарат доставляє іншого безпосередньо до району виконання завдання.

Війна змінює не лише технології українського війська, а й саме уявлення про військові професії. Безпілотні системи стали одним із ключових напрямів сучасної армії, а робота з електронікою, програмним забезпеченням та дронами перетворилася на окрему категорію військових спеціальностей. Історія 18-річної Поліни із Запоріжжя показує, як молоді українці роблять усвідомлений вибір на користь служби у ЗСУ.

Контракт «18–24» та рішення Поліни

Ще у 2023 році Поліна вирішила, що хоче захищати Україну. Проте можливість реалізувати цей план з’явилася лише через три роки, коли вона змогла скористатися програмою контракт «18–24». Увесь цей період дівчина, за її словами, готувалася морально та намагалася підтримувати фізичну форму.

Її рішення було пов’язане не лише з війною як такою, а й із особистим баченням майбутнього. Поліна пояснює, що не хотіла залишатися сторонньою спостерігачкою за подіями. Для неї служба стала способом самостійно визначати власний життєвий шлях.

260 бригада «Хортиця» та підрозділ БПЛА

Оскільки Поліна родом із Запоріжжя, вибір місця служби для неї був пов’язаний із рідним регіоном. Вона звернулася до рекрутингової служби 260-ї окремої бригади Сил територіальної оборони ЗСУ «Хортиця», де обрала підрозділ безпілотних систем.

Такий вибір відповідає її попередній підготовці. Дівчина має спеціалізовану освіту та практичні навички роботи з електронікою, які можуть бути корисними під час експлуатації сучасних безпілотних комплексів.

Безпілотні системи як військова професія

БПЛА в ЗСУ сьогодні виконують широкий спектр завдань, а підрозділи безпілотних систем потребують фахівців із різними компетенціями. Йдеться не лише про безпосереднє керування літальними апаратами, а й про технічне обслуговування, роботу з електронікою, підготовку обладнання та аналіз отриманої інформації.

Саме технологічна складова стала одним із факторів вибору Поліни. Вона зазначає, що безпілотники вже мають значний вплив на події на фронті, а розвиток цього напряму визначатиме майбутнє військових технологій.

Молодь і технологічна армія України

Історія Поліни демонструє ширшу тенденцію — залучення молодих людей до технологічних спеціальностей у Силах оборони. Молодь у ЗСУ може застосовувати цивільні знання з електроніки, програмування, інженерії та інших технічних напрямів безпосередньо у військовій сфері.

У випадку Поліни рішення про службу стало результатом тривалої особистої підготовки та усвідомленого вибору. Її слова «Я роблю це для себе, своїх близьких і заради своєї країни» описують головну мотивацію, з якою вона пов’язує початок військового шляху.

Розвиток безпілотних технологій змінює структуру сучасного війська, створюючи нові професії та вимоги до військових фахівців. Історія 18-річної Поліни показує, що технічна освіта й практичні навички можуть стати основою для роботи у високотехнологічних підрозділах української армії.

Президент України Володимир Зеленський попросив Дональда Трампа під час переговорів із Сі Цзіньпіном порушити питання російсько-української війни і спробувати залучити Китай до її завершення. Логіка такого кроку зрозуміла: сьогодні жодна країна у світі не має більшого важеля економічного впливу на РФ, ніж Пекін. Проте ключове питання полягає в тому, чому аналітики вважають, що Китай – єдиний переможець у російсько-українській війні.

Пекін уже заробив десятки мільярдів доларів на ізоляції Москви й сформував майже ідеальну модель васальної залежності сусідньої держави, через що стає зрозуміло, чому Сі Цзіньпіну не вигідна її зупинка на умовах Заходу.

Економічна пастка та енергетичні дисконти Кремля

За роки масштабного протистояння Москва остаточно втратила ринки Євросоюзу, позбулася західних технологій і прямих інвестицій, вимушено розвернувши вектор торгівлі на Схід. Для Пекина це відкрило двері до колосальних сировинних ресурсів за цінами, суттєво нижчими за ринкові.

Очільник «Роснефти» Ігор Сєчин визнав, що лише завдяки дисконту на російську нафту Пекін отримав близько $27 млрд економічного ефекту з 2022 року. Якщо додати до цього дешевші поставки трубопровідного та зрідженого газу, вугілля та руди, загальний обсяг прямої вигоди Піднебесної перевищує $50 млрд. У серпні імпорт російської сировини зростав рекордними темпами, адже поки Захід запроваджує нові санкції, Китай максимально використовує вразливість російського бюджету.

Перехід російської економіки на китайські рейки

Окрім прямої вигоди від ресурсної бази, відбувається глибока структурна переорієнтація всієї економіки РФ на східний вектор. Зникнення західних автомобільних брендів, постачальників промислового обладнання та електроніки миттєво компенсував китайський експорт. У розрахунках зовнішньої торгівлі Росії юань фактично витіснив долар і євро, створюючи фінансову залежність від рішень Народного банку Китаю.

Пекін отримав не просто дешеву нафту, а величезний суміжний ринок, позбавлений будь-якої конкуренції з боку США чи ЄС. Для китайської стратегічної думки таке підпорядкування економіки сусіда є значно ціннішим надбанням за фінансові дисконти.

Геополітичний баланс та розрахунки Сі Цзіньпіна

Пекіну абсолютно не потрібна як надто сильна та агресивна Москва, так і Росія, яка після швидкого миру відновить зв'язки з Європою й отримає альтернативні ринки. Ідеальний сценарій для Китайської Народної Республіки — це ослаблений Кремль, який залишається достатньо потужним для відволікання ресурсів Вашингтона й лякання Європи, але надто залежним, щоб диктувати власні умови Пекіну. Саме тому геополітичні важелі впливу на Путіна перетворилися для КНР на самостійний, надзвичайно дорогий товар.

Фактор Трампа та ціна китайського тиску

Намагання Дональда Трампа залучити КНР до мирного врегулювання впираються в бізнес-розрахунок китайського керівництва. Трампу необхідні швидкі дипломатичні успіхи для стабілізації внутрішніх рейтингів, але він фактично просить Сі Цзіньпіна зруйнувати схему, яка щодня приносит КНР мільярдні прибутки. Якщо китайський лідер і погодиться на дипломатичний тиск проти Кремля, ціною цього будуть не формальні подяки, а масштабні поступки у торговельних тарифах, доступі до високих технологій та пом'якшенні обмежень для китайського експорту на ринках Заходу.

Висновки для української дипломатії

Україні необхідно будувати прагматичну діалогову рамку з Пекіном, позбавлену ілюзій щодо його ідейних мотивів. Китай оцінює російсько-українську війну виключно через призму власних національних інтересів, де кожний день продовження бойових дій зміцнює залежність Москви. Якщо Пекін у певний момент підтримає припинення вогню, це означатиме лише одне: ціна, яку Захід погодився сплатити за китайську «миротворчість», перевищила вигоду від подальшого виснаження російських ресурсів.

Застосування безпілотників змушує європейські армії шукати засоби протиповітряної оборони, які можна використовувати багаторазово та без постійного витрачання дорогих ракет. На цьому тлі Нідерланди розвивають напрямок спрямованої енергії та планують використовувати високоенергетичний лазер Apollo австралійської компанії EOS як спеціалізований засіб боротьби з безпілотниками.

Apollo EOS: характеристики лазерної зброї

Лазер Apollo EOS належить до класу високоенергетичної спрямованої енергії. За даними виробника, система має масштабовану потужність від 50 до 150 кВт і призначена для боротьби з безпілотниками груп 1–3. Заявлена зона ураження БПЛА становить приблизно від 50 м до 3 км.

Окремим режимом є вплив на електрооптичні сенсори. За заявленими характеристиками, Apollo здатний придушувати або виводити з роботи оптичні системи на дальності до 15 км. Це розширює функціональність комплексу за межі безпосереднього фізичного ураження літального апарата.

Лазер Apollo потужністю 100 кВт проти роїв

Однією з найбільш цікавих заяв виробника є можливість роботи системи проти великої кількості малих БПЛА. Лазер Apollo потужністю 100 кВт, за даними EOS, здатний виводити з ладу понад 20 безпілотників групи 1 за хвилину в умовах, характерних для роєвого застосування.

Саме висока швидкість повторного застосування є ключовою перевагою лазерної зброї. На відміну від ракетного перехоплювача, лазер не потребує окремого боєприпасу для кожної цілі. Після наведення енергія передається на ціль, а система може переходити до наступного об'єкта за умови наявності необхідного енергетичного ресурсу.

Apollo як система протидії безпілотникам

Apollo проти дронів розглядається як додатковий рівень багатошарової ППО. Його завданням може стати боротьба з відносно дешевими безпілотниками, для яких застосування дорогих ракет економічно невигідне. Це дозволяє потенційно зберігати кінетичні перехоплювачі для складніших повітряних цілей.

EOS також заявляє про автономну силову установку, яка забезпечує понад 200 операцій. При підключенні до зовнішніх джерел живлення та охолодження система, за твердженням компанії, може працювати у режимі безперервного застосування.

Лазерна ППО

Лазерна ППО Нідерландів демонструє загальноєвропейський інтерес до технологій, здатних протистояти масованим атакам безпілотників. Для військових важливе не тільки фізичне знищення цілі, а й економіка перехоплення: система має дозволяти витрачати дорогі ракети лише там, де вони дійсно необхідні.

Водночас реальна ефективність лазерної зброї залежить від погодних умов, дальності, стабільності наведення, характеристик цілі та доступної енергетики. Тому Apollo варто розглядати не як універсальну заміну традиційній ППО, а як потенційно важливий компонент комбінованої системи захисту.

Поява Apollo у Нідерландів показує, що високоенергетичні лазери переходять від експериментальних технологій до оперативних засобів протидії безпілотникам. Такі системи можуть відігравати значну роль у боротьбі з масовими атаками малих БПЛА.

Поле бою дедалі більше залежить від безпілотних літальних апаратів, тому армії шукають способи створення багаторівневої та економічно стійкої протидії дронам. Одним із таких рішень стала програма AMP-HEL, у межах якої Армія США випробовує високоенергетичний лазер на мобільній тактичній платформі.

AMP-HEL: мобільний лазер США проти БПЛА

Багатоцільова високоенергетична лазерна система AMP-HEL, розроблена як мобільний засіб боротьби з безпілотниками. Перший етап програми передбачає інтеграцію лазерного озброєння LOCUST потужністю 20 кВт із легкою тактичною платформою General Motors Defense.

За задумом американських військових, така конфігурація повинна забезпечити можливість переміщувати систему протидії БПЛА разом із маневреними підрозділами. Це відрізняє AMP-HEL від стаціонарних систем спрямованої енергії, захист яких значною мірою прив'язаний до конкретного об'єкта або бази.

Лазер LOCUST потужністю 20 кВт

Ключовим елементом лазера LOCUST є установка потужністю 20 кВт. Армія США визначає AMP-HEL як систему, орієнтовану на ураження безпілотників груп 1 і 2, тобто відносно невеликих повітряних цілей, які широко використовуються для розвідки та інших завдань.

На відміну від кінетичних засобів перехоплення, лазер передає енергію безпосередньо на ціль за допомогою спрямованого променя. Це потенційно дозволяє зменшити залежність від запасу ракет-перехоплювачів під час тривалих атак дронами. Водночас ефективність лазерної зброї залежить від дальності, атмосфери, часу утримання променя на цілі та можливостей системи наведення.

AMP-HEL на броньованій платформі

Використання мобільної платформи є одним із ключових аспектів програми. AMP-HEL на ISV має забезпечити підрозділам можливість отримувати захист від безпілотників безпосередньо під час переміщення та виконання бойових завдань.

У вересні 2025 року AeroVironment повідомила про постачання перших двох прототипів AMP-HEL Управлінню швидкого реагування та критично важливих технологій Армії США. Під час програми військові також збирають відгуки операторів, які використовуються для подальшого вдосконалення системи.

Перспективи мобільної лазерної ППО

Лазерна зброя AMP-HEL демонструє тенденцію до перенесення технологій спрямованої енергії безпосередньо на тактичний рівень. Мобільність дозволяє потенційно розміщувати такі комплекси ближче до підрозділів, які потребують захисту від повітряних загроз.

Важливо, що AMP-HEL не обов'язково має замінити традиційні засоби ППО. Найбільш логічною виглядає його роль додаткового шару оборони, здатного боротися з певними категоріями БПЛА та зменшувати навантаження на дорожчі перехоплювачі.

Сучасні конфлікти показують, що масове застосування недорогих безпілотників створює для протиповітряної оборони складну економічну проблему. Використання дорогих зенітних ракет проти дешевших БПЛА може швидко виснажувати запаси перехоплювачів. Саме на цю проблему орієнтований перехоплювач безпілотних літальних апаратів Neptor німецької компанії THYRA.

Neptor THYRA: характеристики перехоплювача дронів

За технічними даними виробника, Neptor має максимальну злітну масу 3,2 кг, корисне навантаження до 0,5 кг та заявлену дальність польоту до 24 км. Максимальна швидкість становить 350 км/год, що має забезпечувати необхідну швидкість зближення з повітряними цілями.

Такі характеристики орієнтовані насамперед на протидію розвідувальним безпілотникам та одноразовим ударним БПЛА. Висока швидкість є одним із ключових параметрів системи, оскільки перехоплювачу необхідно скоротити час між виявленням цілі та її перехопленням.

THYRA Neptor: принцип роботи та автономне перехоплення

THYRA Neptor поєднує тепловізійне виявлення цілей, систему захоплення та автономний етап перехоплення. За концепцією виробника, оператор спочатку визначає повітряну ціль, після чого перехоплювач може самостійно виконувати подальшу фазу польоту.

Застосування тепловізійного сенсора особливо важливе для роботи вночі або в умовах недостатньої видимості. Водночас реальна ефективність такого рішення залежить від теплової сигнатури цілі, погодних умов, дальності виявлення та якості передачі інформації від зовнішніх засобів спостереження.

Перехоплювач БПЛА Neptor та мобільна ППО

Важливою особливістю перехоплювача БПЛА Neptor є можливість використання переносної пускової установки. Це дозволяє розгортати систему поблизу підрозділів, на передових позиціях або для захисту окремих об'єктів.

Мобільність особливо важлива у ситуаціях, коли загроза може швидко змінювати напрямок. Пускова установка також може бути дистанційно керованою, що розширює варіанти застосування системи та дозволяє інтегрувати її в різні архітектури ближньої протиповітряної оборони.

Головна перевага концепції полягає не лише у швидкості, а й у потенційній економічності перехоплення. Якщо відносно недорогий перехоплювач здатний знищувати БПЛА, для яких застосування дорогих зенітних ракет є економічно невигідним, він може стати додатковим рівнем багатошарової ППО.

Україна переходить до нового етапу розвитку військових технологій — масштабної роботизації. Після запуску у 2022 році «Армії дронів» наступним напрямом стають наземні роботизовані системи, які можуть виконувати завдання у найбільш небезпечних зонах. За словами Михайла Федорова, безпілотники вже забезпечують понад 95% уражень, а українська галузь налічує понад 700 виробників БпЛА.

Тепер логіка технологічної трансформації поширюється з повітря на землю. «Армія роботів» має об'єднати різні типи роботизованих платформ, здатних виконувати завдання без безпосередньої присутності військового в небезпечній зоні.

Роботизовані системи для армії

Головна ідея проєкту полягає у передачі машинам завдань, які створюють підвищений ризик для особового складу. Йдеться про розвідку, транспортування боєприпасів, евакуацію поранених, інженерні роботи, мінування та розмінування, а також виконання інших операцій поблизу небезпечних ділянок.

Роботизовані системи України можуть мати різну конструкцію залежно від призначення. Одні платформи орієнтуються на перевезення вантажів, інші — на спостереження, евакуацію або виконання інженерних завдань. Така спеціалізація дозволяє формувати не одну універсальну машину, а цілу систему взаємодіючих платформ.

Як працюватиме «Армія роботів»

Концепція базується на простій послідовності: сенсори виявляють потенційну загрозу, після чого роботизована платформа отримує завдання діяти у небезпечній зоні. Таким чином, людина залишається оператором і приймає рішення, тоді як машина бере на себе фізично небезпечну частину роботи.

Цей підхід особливо важливий для розвідки та логістики. Якщо робот здатний доставити необхідний вантаж або провести спостереження без перебування військового під загрозою, технологія створює додатковий рівень захисту особового складу.

«Армія роботів» як технологічна екосистема

За задумом, «Армія роботів» не повинна бути окремою компанією або одним типом техніки. Йдеться про технологічну екосистему, яка має об'єднати українських розробників, виробників роботизованих платформ та військових користувачів.

Саме екосистемний підхід може стати ключовим фактором масштабування. Український досвід розвитку БпЛА показав, що швидке поєднання технологічних компаній, військового досвіду та державної підтримки здатне сформувати великий виробничий сектор.

Армія роботів зможе доповнити безпілотну авіацію наземними платформами, створивши багаторівневу систему роботизованих засобів. Дрони забезпечують розвідку та роботу з повітря, тоді як наземні роботи будуть діяти безпосередньо на поверхні.

У цьому контексті запуск «Армії роботів» виглядає як продовження моделі, започаткованої «Армією дронів». Наступний етап — масштабування роботизованих технологій, де головним показником стане не кількість окремих моделей, а здатність інтегрувати їх у єдину систему застосування.

Українська система протиповітряної оборони рухається до архітектури, у якій один комплекс може працювати не з одним типом ракети, а з цілим набором керованого озброєння. Саме таку концепцію розробники пов'язують із українським мультикаліберним зенітним ракетним комплексом малої дальності «Шершень». Його головна особливість полягає не лише в характеристиках окремих компонентів, а в програмно-апаратній інтеграції різних засобів ураження.

Призначення ЗРК «Шершень»

За заявами розробників, ЗРК «Шершень» призначений насамперед для прикриття критичної інфраструктури від сучасних засобів повітряного нападу та роботи в умовах активної радіоелектронної протидії. Заявлена дальність ураження цілей становить до 25 км, а висота перехоплення — до 10 км.

Заявлений спектр цілей включає літаки, вертольоти, крилаті ракети та безпілотні літальні апарати. Під час випробувань, за інформацією розробників, система продемонструвала можливість працювати по малорозмірних низькошвидкісних цілях і маневруючих об'єктах із перевантаженням до 12 g.

Ключова концепція комплексу — можливість застосування ракет різних класів і виробників. Серед заявлених варіантів — ракети з інфрачервоними головками самонаведення Р-27ЕТ, Р-73Л, AIM-9L/M, AIM-9X та AIM-132, а також Р-27ЕР із напівактивною радіолокаційною головкою.

«Шершень» як мультикаліберний ЗРК

Термін «мультиплатформний інтегратор» найбільш точно описує архітектуру мультикаліберного ЗРК «Шершень». Система повинна об'єднувати ракети різних виробників із власними підсистемами наведення та програмними алгоритмами управління.

Такий підхід має важливе практичне значення. Замість прив'язки всієї системи до одного боєприпасу оператор отримує можливість використовувати різні ракети залежно від характеристик повітряної цілі. Це потенційно дозволяє ефективніше розподіляти боєкомплект і адаптувати систему до зміни характеру повітряної загрози.

Окремим напрямом може стати інтеграція ракети «Корал», яку розробляє ККБ «Луч». Розробники «Шершня» заявляли про створення та випробування контуру управління ракетами з активними головками самонаведення, що створює технологічну основу для потенційної інтеграції такого боєприпасу.

РЛС «Афіна» та захист від РЕБ

Одним із центральних компонентів комплексу називають станцію супроводження цілей «Афіна», пов'язану з багатофункціональною імпульсно-доплерівською РЛС «Есмеральда». За заявленими характеристиками, станція здатна виявляти повітряні цілі на відстані до 85 км і супроводжувати їх на дальності до 70 км.

Використання твердотільного підсилювача потужності та адаптивної цифрової обробки сигналів має підвищувати стійкість радіолокаційного контуру до перешкод. Для сучасної ППО це принципово важливо, оскільки ефективність комплексу визначається не тільки дальністю ракети, а й здатністю своєчасно виявити, класифікувати та супроводити ціль в умовах активної РЕБ.

Перспективи української системи ППО

Ще однією особливістю ЗРК «Шершень» є можливість отримання інформації від зовнішніх джерел — автоматизованих систем управління, інших радіолокаційних станцій та засобів виявлення повітряних цілей. Така мережева архітектура дозволяє розглядати комплекс не як ізольовану пускову установку, а як елемент єдиної системи протиповітряної оборони.

Якщо заявлена інтеграція різних ракет буде реалізована на практиці, «Шершень» може стати прикладом українського підходу до створення гнучких систем ППО, де програмне забезпечення, РЛС і універсальні пускові установки об'єднують боєприпаси різного походження. Потенційне додавання «Корала» також допоможе розширити діапазон застосування системи за межі класичної малої дальності.

Український мультикаліберний зенітний ракетний комплекс малої дальності «Шершень» цікавий передусім своєю архітектурою. Його концепція передбачає поєднання різних ракет, сучасної радіолокації, програмних алгоритмів управління та мережевої взаємодії. Водночас наведені дальності та можливості є заявленими розробниками характеристиками, а остаточна оцінка бойового потенціалу залежатиме від результатів випробувань і практичної експлуатації.

Поява російських реактивних ударних безпілотників суттєво змінила характер повітряної загрози для України. Якщо ранні версії «Шахедів» були відносно повільними цілями, то нові реактивні модифікації літають значно швидше та створюють додаткове навантаження на українську систему протиповітряної оборони.

PC-9 як елемент української ППО

Одним із таких рішень стало використання турбогвинтових навчально-бойових літаків PC-9. За даними українських та міжнародних видань, зафіксовано підтверджені випадкі, коли такі літаки використовувалися проти російських реактивних безпілотників. Машини оснащуються спеціальними підвісними системами та інтегруються в ширшу систему протидії повітряним цілям.

PC-9 спочатку створювався передусім як навчальний літак для підготовки військових пілотів. Саме тому його поява в ролі елемента протиповітряної оборони є показовою: під час війни вже наявні авіаційні платформи можуть отримувати нові завдання, якщо вони відповідають вимогам конкретної ситуації.

Важливим фактором є і доступність таких літаків. PC-9 належить до покоління навчально-бойових турбогвинтових машин, які широко використовувалися у 1980–1990-х роках. Для України це означає можливість залучати відносно просту авіаційну платформу там, де застосування дорогих багатоцільових винищувачів або складних зенітних систем може бути економічно недоцільним.

Як змінюється боротьба з реактивними дронами

Головна причина появи таких рішень — еволюція самої загрози. Російськи окупанти значно збільшили використання реактивних безпілотників. За даними Reuters, кількість запусків швидкісних дронів зросла з приблизно 450 у червні до близько 2850 у серпні 2026 року.

Це створює своєрідну технологічну гонку. Наступальна сторона збільшує швидкість і складність безпілотників, а оборонна змушена відповідати новими перехоплювачами, авіаційними платформами та системами виявлення.

Від PC-9 до легкої авіації проти дронів

Використання PC-9 продовжує тенденцію, яка сформувалася в Україні раніше. Ще у 2025 році з'явилася інформація про застосування легкого літака Moravan Z-137 Agro Turbo у ролі платформи для протидії безпілотникам. Таким чином, легка авіація поступово перетворюється на окремий компонент боротьби з масованими атаками БпЛА.

Цей процес демонструє головну особливість сучасної війни в повітрі — швидкість адаптації. Поява нової загрози не обов'язково означає необхідність створення абсолютно нової системи з нуля. Іноді ефективним доповненням стає переосмислення вже наявних платформ та їх інтеграція в сучасну систему оборони.

Україна здатна влаштувати Росії дуже важку зиму ударами у відповідь по її критичній інфраструктурі — такий сценарій дедалі частіше розглядається у контексті зміни характеру далекобійної кампанії. Йдеться не лише про окремі об’єкти, а про здатність створювати довготривалі економічні та логістичні наслідки для країни з величезною територією. У 2026 році українські удари дедалі частіше охоплюють об’єкти, пов’язані з енергетикою, паливом, логістикою та військовим виробництвом.

Далекобійні удари України та російська інфраструктура

Величезна територія Росії створює складне завдання для її систем протиповітряної оборони. Неможливо однаково щільно захистити всі промислові підприємства, енергетичні об’єкти, транспортні вузли та іншу критичну інфраструктуру. Саме ця географічна особливість стає одним із факторів, що визначають характер сучасної далекобійної кампанії.

Україна вже демонструє здатність систематично завдавати ударів на значній відстані від лінії фронту. За оцінкою українського Міністерства оборони, далекобійні безпілотні системи використовуються проти об’єктів, які мають значення для військового потенціалу та забезпечення російських операцій, включно з логістикою, радарами, складами та енергетичною інфраструктурою.

Енергетична інфраструктура та фактор зими

Зима підвищує значення енергетичної інфраструктури, оскільки пошкодження енергосистем мають ширші соціально-економічні наслідки в холодний період. Досвід попередніх зим показав, що масовані удари по енергетичних об’єктах впливають не лише на електропостачання, а й на роботу промисловості, транспорту та комунальних систем. Аналітики CSIS зазначають, що російська далекобійна кампанія проти України вже включала систематичний тиск на енергетику та інші критичні системи.

Водночас Москва готується до нової зимової кампанії. У серпні 2026 року Інститут вивчення війни (ISW) та Critical Threats Project звернули увагу на зміну пріоритетів російського виробництва далекобійних засобів. За наведеними в їхньому аналізі даними української військової розвідки, з квітня Росія переорієнтовує частину виробничих ресурсів на балістичні та крилаті ракети, які, за оцінкою української сторони, мають підвищувати здатність російських ударних систем долати українську ППО. Зокрема, Вадим Скібіцький повідомляв, що кількість щомісячних запусків балістичних ракет з квітня до липня зросла більш ніж утричі. ISW також зазначав, що Росія паралельно змінює структуру виробництва ударних БпЛА, роблячи ставку на швидші реактивні моделі.

Очікувана зимова кампанія 2026–2027 років у цих оцінках пов’язується насамперед із посиленням тиску на українську енергетичну інфраструктуру. ISW повідомляв, що Росія готується збільшити удари по енергетичних об’єктах напередодні та протягом зими, а Critical Threats зазначав, що Москва може збільшувати частку балістичних ракет у майбутніх ударах по енергетичній та іншій інфраструктурі.

Системи ППО та дрони-перехоплювачі

Одним із ключових факторів майбутньої зими стане співвідношення між масштабом повітряних атак та можливостями протиповітряної оборони. Росія використовує дедалі різноманітніші повітряні засоби, а поява швидших реактивних ударних дронів додатково ускладнює роботу української ППО. Нові реактивні безпілотники створюють додаткове навантаження на українську систему захисту повітряного простору.

У відповідь Україна розвиває власні дрони-перехоплювачі та інші технології протидії масованим повітряним атакам. Окремий напрям — збільшення кількості доступних засобів перехоплення, що має особливе значення на тлі масштабування російських повітряних ударів.

Економічний ефект ударів по інфраструктурі

Вплив далекобійних ударів не обмежується безпосередніми фізичними пошкодженнями. Порушення роботи енергетичних, паливних та логістичних об’єктів може створювати додаткові витрати на ремонт, резервування потужностей і відновлення транспортних ланцюгів. Саме накопичувальний ефект таких проблем може мати більше значення, ніж наслідки окремого інциденту.

Останні атаки показують, що енергетична та паливна інфраструктура залишається одним із центральних елементів протистояння. У вересні 2026 року одним із помітних прикладів стала атака на Ярославський нафтопереробний завод. За даними, після удару 17 вересня підприємство зупинило переробку нафти: було пошкоджено установку первинної переробки AVT-3, яка забезпечувала близько 40% потужності заводу. Інша установка вже перебувала на ремонті після попереднього пошкодження.

Ще масштабнішим став удар 20 вересня, коли було пошкоджено Московський НПЗ. Після атаки були зупинені дві ключові установки первинної переробки. Наступного дня продукція заводу вже не пропонувалася на біржових торгах. Ці приклади демонструють, що наслідки атак можуть виходити за межі безпосереднього пошкодження окремого об’єкта та впливати на доступність нафтопродуктів і стабільність паливного ринку.

Зимова кампанія 2026–2027 років може стати черговим етапом протистояння інфраструктур. Росія намагається використати переваги у масштабах виробництва далекобійних засобів для тиску на українську енергосистему, тоді як Україна розширює власні можливості далекої дії та розвиває засоби протидії повітряним атакам. У результаті війна дедалі більше перетворюється на боротьбу не лише за територію, а й за стійкість критичної інфраструктури, промисловості та енергетики.

Сучасні бойові дії вимагають від інженерних підрозділів швидко створювати маршрути для техніки навіть за умов вогневого впливу противника. Одним із перспективних рішень став наземний роботизований комплекс MV-8 Komodo з 15-метровим мостом Cobra, який поєднує мобільну роботизовану платформу та важкий механізований міст.

MV-8 Komodo та технологія Cobra MLC 90

Комплекс Komodo розробила компанія DOK-ING. Під час випробувань на інженерному полігоні Cerovac на платформі встановили міст Cobra MLC 90 та спеціальний механізм його розгортання. Розробники позиціонують таку конфігурацію як Unmanned Gap Crossing System — безпілотну систему подолання перешкод.

Міст Cobra має довжину 15 метрів у розгорнутому положенні. Він призначений для облаштування переправ через невеликі річки, канали, протитанкові рови, яри та інші локальні перешкоди. Ключовою характеристикою є класифікація MLC 90, яка передбачає проходження гусеничної техніки масою до 81,7 тонни або колісних машин масою до 93,9 тонни.

Роботизована інженерна система

Маса самого Cobra MLC 90 становить 5,3 тонни, тоді як вантажопідйомність Komodo оцінюється у 8,5 тонни. Незважаючи на встановлення важкого мостового обладнання, комплекс зберігає максимальну швидкість до 55 км/год. Це важливо для інженерних підрозділів, оскільки мобільність безпосередньо впливає на швидкість створення проходів.

Під час випробувань Komodo спочатку розгорнув міст на рівній твердій поверхні. Після цього по Cobra проїхала вантажівка. Наступним етапом стала практична демонстрація біля річки, де роботизована платформа підійшла до берега та дистанційно розгорнула міст через водну перешкоду.

Дистанційне керування та бойове застосування

Важливою особливістю системи є можливість керування всіма основними функціями одним оператором. З одного пульта здійснюється як рух Komodo, так і розгортання мосту Cobra. За даними GDELS, процедура розгортання займає близько двох хвилин.

Дистанційне керування на відстані приблизно 1,5 км у межах прямої видимості дозволяє оператору залишатися на віддаленій позиції. Це потенційно зменшує ризик для особового складу під час облаштування переправи в небезпечній зоні.

Поєднання роботизованої платформи та важкого мосту змінює традиційний підхід до інженерного забезпечення. MV-8 Komodo може виконувати завдання без постійної присутності екіпажу безпосередньо на машині, а Cobra забезпечує проходження важкої техніки через перешкоди.

Evo-LE — безпілотник із вертикальними зльотом та посадкою (VTOL), створений передусім для тривалих розвідувальних і спостережних місій. Заявлена тривалість польоту до восьми годин робить апарат придатним для контролю великих територій без необхідності частої заміни або підзарядки акумуляторів.

Новий БпЛА орієнтований на розвідку, спостереження за віддаленими районами, контроль кордонів та виконання функцій повітряного ретранслятора зв’язку. Конструкцію розробляли з урахуванням досвіду експлуатації попередніх моделей та тисяч годин польотів, що дозволило компанії зосередитися не лише на характеристиках, а й на практичній надійності системи.

Дальність польоту та радіозв’язку Evo-LE

Залежно від встановленого обладнання, профілю місії та умов експлуатації Evo-LE може мати дальність польоту до 480 км. Максимальна дальність радіозв’язку заявлена на рівні 120 км. Максимальна злітна маса становить 13 кг, тоді як корисне навантаження може досягати 1,5 кг.

Таке співвідношення маси та вантажопідйомності дозволяє використовувати різні типи розвідувального обладнання. Зокрема, платформа може адаптуватися під завдання спостереження, моніторингу територій або забезпечення зв’язку між віддаленими підрозділами.

Технологія VTOL та конструкція безпілотника

Ключовою особливістю VTOL-дрона є можливість вертикального зльоту й посадки. Це значно розширює можливості застосування порівняно з традиційними БпЛА літакового типу, яким потрібен підготовлений майданчик для старту. Evo-LE може працювати з обмежених ділянок, що особливо важливо під час розвідувальних місій.

Апарат отримав посилений планер DeltaQuad Block 3, виготовлений із нових композитних матеріалів. Конструкцію доповнили захистом від пилу та дощу, підігріваною трубкою Піто та оновленими посадковими опорами. Останні можуть від’єднуватися під час жорсткої посадки, зменшуючи ризик пошкодження основного планера.

Електрична архітектура та автономність

Evo-LE оснащений двома акумуляторами, оновленою електричною архітектурою та модернізованою силовою установкою вертикального зльоту й посадки. У комплексі це має забезпечувати необхідний баланс між вертикальним стартом, крейсерським польотом і тривалістю перебування в повітрі.

Окремо передбачена можливість встановлення засобів захисту від перешкод, захищених каналів зв’язку та автономних навігаційних систем. Це розширює потенційну сферу використання апарата в умовах складної навігаційної та радіоелектронної обстановки.

Поєднання вертикального старту, значної тривалості польоту, дальності і модульного корисного навантаження робить Evo-LE універсальною платформою для тривалого повітряного спостереження. Головною перевагою концепції є поєднання можливостей літакового БпЛА з оперативністю VTOL-систем.

Два місяці українські підрозділи проводили операцію у смузі відповідальності 1-го корпусу НГУ «Азов», протидіючи російським військам, які влітку накопичували сили для подальшого наступу в напрямку Дружківки та Добропілля. За повідомленням 1-го корпусу НГУ «Азов», основним завданням українських сил стало недопущення виходу противника до важливих логістичних маршрутів.

За оцінкою українських військових, російське командування намагалося створити передумови для оперативного оточення Дружківки, а в перспективі — сформувати додаткову загрозу для Слов’янсько-Краматорської агломерації та розвинути наступ у напрямку Добропілля. У цьому районі логістика має принципове значення, оскільки контроль над маршрутами постачання безпосередньо впливає на можливості подальшого просування військ.

Підрозділи «Азов» та міжвидова взаємодія

Для проведення операції українське командування посилило сили, які вже діяли на цій ділянці. До бойових завдань залучили розвідувальний загін спеціального призначення «Ultima Ratio», 1-й та 6-й батальйони 12-ї бригади спеціального призначення «Азов», окремий загін спеціального призначення «Туман» 1-го корпусу НГУ та батальйон «Шквал» 425-го окремого штурмового полку «Скеля».

Окрему підтримку забезпечував спеціальний підрозділ Lasar’s Group НГУ. Таким чином, операція поєднала можливості розвідки, штурмової піхоти, артилерії та безпілотних систем. Така модель взаємодії дозволяла послідовно виявляти позиції противника, здійснювати вогневий вплив і створювати умови для просування штурмових груп.

Ударні БПЛА та артилерія

Одним із ключових компонентів операції стали ударні безпілотники. Перед висуванням піхоти українські сили проводили вогневе ураження російських позицій, використовуючи артилерію та БПЛА. За словами українських військовослужбовців, саме поєднання цих засобів із діями штурмових груп дозволяло поступово послаблювати оборонні позиції противника.

Перші українські штурмові групи почали висування 7 серпня. Командири підрозділів зазначали, що просуванню піхоти передувала підготовка району вогневими засобами. Це демонструє характер сучасного бою, де піхотні підрозділи дедалі більше залежать від постійної розвідки та підтримки безпілотних систем.

Втрати російських окупантів та результати операції

За оприлюдненими українською стороною підсумками, безповоротні втрати російських військ під час операції становили 237 осіб, санітарні — 44. Ще троє російських військовослужбовців були взяті в полон. Окремі українські підрозділи також повідомляли про ураження артилерійських установок противника.

Командир першої спеціальної групи загону «Туман» із позивним «Франик» розповів, що його група за майже два місяці виконання завдань знищила десятьох російських військових у стрілецьких боях, ще одного взяла в полон. Десятьох противників, за його словами, було уражено за допомогою дронів, а також уражено чотири артилерійські установки.

Ці показники є даними української сторони та не мають незалежного підтвердження. Водночас вони дають уявлення про заявлений масштаб бойових дій і роль різних компонентів українського угруповання.

Дружківка та Добропілля: значення логістики

Одним із головних результатів операції українські військові називають недопущення виходу російських сил на логістичні маршрути. У сучасній війні контроль над такими маршрутами має значення не лише для переміщення особового складу, а й для доставки боєприпасів, пального, техніки та евакуації.

Саме тому боротьба за підходи до Дружківки та напрямок Добропілля має ширше значення, ніж безпосереднє захоплення окремих позицій. Зрив підготовленого російського маневру змусив противника коригувати маршрути наступу, змінювати концентрацію сил і витрачати додаткові ресурси на підготовку нових дій.

Бойові дрони та складні умови

Українські військові діяли в умовах густої рослинності, нестандартної тактики переміщення російських підрозділів і високої активності ворожих БПЛА. Особливо серйозною проблемою, за словами учасників операції, стала робота російських безпілотників, які ускладнювали переміщення та евакуацію поранених.

Попри це, учасники операції відзначили координацію між різними підрозділами. Взаємодія штурмової піхоти, артилерії, розвідки та операторів БПЛА стала одним із центральних факторів проведення операції. Фактично йдеться про комплексну систему, де кожен компонент забезпечує інформацію або вогневу підтримку для наступного етапу.

Російський наступ зірван

Операція 1-го корпусу НГУ «Азов» продемонструвала важливість комплексного застосування розвідки, артилерії, штурмової піхоти та безпілотних систем. За заявами української сторони, російські війська не змогли реалізувати задум щодо виходу на важливі логістичні маршрути в районі Дружківки та розвитку наступу в напрямку Добропілля.

Ключовим результатом стала не лише заявлена кількість втрат противника, а й зрив його планів щодо використання цього району для подальшого наступального маневру.

Данна операція демонструє, наскільки важливим елементом сучасних бойових дій стала інфраструктура енергопостачання. За повідомленням командувача Сил безпілотних систем Роберта Бровді «Мадяр», від 6 липня до 22 вересня 2026 року українські підрозділи заявили про ураження 412 енерговузлів на тимчасово окупованих територіях України та території Росії.

Нова серія ударів припала на другу декаду вересня. За цей період, за даними СБС, було відпрацьовано ще 38 енергетичних об’єктів. Географія заявлених цілей охопила одразу кілька напрямків, що свідчить про системний характер операції та її орієнтацію не на один окремий район, а на ширшу мережу енергетичної інфраструктури.

Енерговузли Криму та окупованих територій

Із 38 заявлених уражених об’єктів 10 припали на тимчасово окупований Крим. Ще 9 енергооб’єктів, за повідомленням СБС, розташовувалися на тимчасово окупованій території Донецької області, а 13 — на ТОТ Луганської області. По одному об’єкту зазначено в Харківській та Запорізькій областях, ще чотири — на території РФ.

Серед названих СБС цілей — електричні підстанції різних класів напруги, зокрема об’єкти на 110 та 220 кВ. У попередніх етапах операції також повідомлялося про роботу по підстанціях 330 і 750 кВ, газорозподільних станціях та інших елементах енергетичної інфраструктури.

Вплив на енергетичну інфраструктуру російських окупантів

Електроенергетична система являє собою взаємопов’язану мережу, у якій підстанції виконують функції передачі, розподілу та перетворення електроенергії. Пошкодження окремих вузлів потенційно створює додаткове навантаження на сусідні елементи мережі та вимагає переналаштування схем електропостачання.

Саме тому серійний характер ураження енергооб’єктів має окреме значення. Якщо йдеться не про одиничний об’єкт, а про десятки вузлів у різних регіонах, відновлення системи може вимагати значної кількості обладнання, ремонтних бригад і часу. Водночас фактичний масштаб наслідків для конкретних енергосистем потребує окремої незалежної оцінки.

412 енерговузлів: що означає масштаб

Показник у 412 енерговузлів є заявленим українською стороною підсумком операції за період приблизно у два з половиною місяці. Якщо розподілити цей показник на весь період, середня інтенсивність становитиме понад п’ять заявлених уражень енергетичних вузлів на добу. Проте така середня величина не відображає реальної динаміки операції, оскільки активність могла суттєво відрізнятися залежно від періоду та напрямку.

Показово, що нові 38 об’єктів розподілені між кількома регіонами. Найбільша частка припала на Луганський напрямок — 13 об’єктів, далі йдуть Крим із 10 та Донецька область із 9. Таким чином, основний масив заявлених уражень залишається пов’язаним з енергетичною інфраструктурою тимчасово окупованих територій.

Операція СБС і роль безпілотних систем

«Кримський рубильник off» також демонструє ширше значення безпілотних систем у сучасній війні. Їхнє застосування дозволяє проводити серійні операції проти різних типів об’єктів на значній відстані, при цьому масштаб застосування може змінюватися залежно від поставлених завдань.

До операції були залучені підрозділи Сил безпілотних систем, зокрема 414-та, 412-та, 9-та, 20-та, 413-та, 429-та та 427-ма бригади, а також окремі центри й підрозділи, пов’язані з безпілотними системами.

Розвиток безпілотної авіації поступово виходить за межі компактних розвідувальних та ударних дронів. Американська компанія Swarm Aero представила концепцію Gamera — великого безпілотного літального апарата, який поєднує значну дальність польоту, високу вантажопідйомність та можливістью роботи у складі групи.

Swarm Aero Gamera: великий БПЛА нового покоління

Gamera має незвичну двобалкову конструкцію, яка формує значний внутрішній простір для розміщення обладнання та корисного навантаження. Розмах крил апарата становить близько 22 метрів, що ставить його за розмірами ближче до легких літаків, ніж до традиційних тактичних БПЛА.

Однією з головних особливостей конструкції є можливість розміщення важкого озброєння під корпусом. Заявлене корисне навантаження перевищує 1270 кг. Це відкриває можливість використання платформи не тільки для розвідки, а й для виконання ударних завдань із застосуванням великогабаритного озброєння.

Gamera: дальність понад 16 600 км

Заявлена дальність польоту Gamera перевищує 16 600 км без дозаправлення. Якщо ці характеристики будуть підтверджені на готовій платформі, такий показник забезпечить апарату надзвичайно великий радіус дії та можливість тривалого перебування на віддалених напрямках.

Силову установку планують побудувати на базі двигуна Honeywell TPE331. Це турбогвинтовий двигун, який використовується на різних типах літальних апаратів. Поєднання такого двигуна з великим планером має забезпечити необхідну економічність для виконання тривалих місій.

Озброєння Gamera: JASSM-ER та LRASM

Окремий інтерес становить заявлена можливість використання озброєння Gamera. Серед потенційних систем називаються крилаті ракети JASSM-ER та LRASM, а також інші крилаті й гіперзвукові ракети.

У такій конфігурації Gamera розглядається не просто як носій сенсорів, а як масштабована ударна платформа. Велике корисне навантаження дозволяє розміщувати різні комплекти обладнання залежно від конкретної місії, не прив'язуючи конструкцію до одного типу озброєння.

Безпілотний рій та керування 35 дронами

Найцікавішою складовою проєкту є концепція рою безпілотників Gamera. За задумом Swarm Aero, один оператор зможе координувати до 35 безпілотних апаратів одночасно. Це передбачає перехід від керування кожним дроном окремо до централізованої взаємодії великої групи.

Для оператора така архітектура потенційно зменшує навантаження та дозволяє одночасно виконувати декілька завдань. Окремі платформи можуть використовуватися для розвідки, передачі даних, радіоелектронної боротьби або ударних місій.

Модульність як основа проєкту

Gamera розробляють у межах американської програми Massed Modular Aircraft, орієнтованої на створення дешевших, масових і модульних безпілотних платформ. Головна ідея полягає у тому, щоб одна базова конструкція могла адаптуватися до різних завдань за рахунок зміни обладнання та корисного навантаження.

Такий підхід потенційно дозволяє скоротити вартість експлуатації та прискорити виробництво. У разі масштабування оператор отримує не один універсальний літальний апарат, а цілу мережу взаємопов'язаних платформ із різними функціями.

БПЛА Gamera демонструє важливу тенденцію: майбутнє безпілотної авіації може бути пов'язане не лише зі збільшенням кількості малих дронів, а й зі створенням великих носіїв, здатних доставляти значне навантаження на міжконтинентальні відстані та координувати десятки інших безпілотників.

Китай продовжує розвивати концепцію винищувача-бомбардувальника J-36 шостого покоління, одночасно досліджуючи нові види озброєння для перспективної авіаційної платформи. Одним із найбільш технологічно складних напрямів може стати інтеграція бойового лазера, над якою, за відкритими даними, працює китайська авіаційна корпорація AVIC.

Інтерес до лазерного озброєння пояснюється зміною характеру сучасної війни. Масове застосування безпілотників, крилатих ракет та інших повітряних цілей створює потребу в системах, здатних уражати об'єкти без традиційного ракетного боєкомплекту. Саме тут бойові лазери розглядаються як один із перспективних напрямів розвитку протиповітряної оборони.

Перспективи лазерної системи для J-36

За відкритими даними, перспективна лазерна установка для J-36 може мати загальну масу близько 360 кг. При цьому показник потужності у доступному описі позначений як «*00 кВт», що допускає інтерпретацію на рівні щонайменше 100 кВт. Водночас остаточні характеристики китайської системи наразі не підтверджені офіційно.

Якщо наведена оцінка відповідає реальним параметрам розробки, йдеться про дуже потужну для авіаційної платформи лазерну систему. Для порівняння, американський корабельний комплекс HELIOS розглядався як система з потужністю до десятків кіловат із перспективою подальшого збільшення, тоді як наземні та корабельні лазери нового покоління поступово рухаються до рубежу 100 кВт.

Окремий інтерес становить ізраїльський Iron Beam компанії Rafael, який належить до систем високої потужності. Це демонструє загальну тенденцію: провідні оборонні компанії намагаються збільшувати енергетичний потенціал лазерів, одночасно вирішуючи проблему їхнього живлення, охолодження та наведення.

Як може працювати бойовий лазер на J-36

На відміну від традиційної ракети, лазер не потребує транспортування окремого боєприпасу для кожного пострілу. Після виявлення та супроводу цілі система спрямовує сфокусований лазерний промінь на визначену ділянку об'єкта. Енергія передається цілі протягом певного часу, що потенційно може призвести до втрати її функціональності.

Однак створення авіаційного лазера потужністю близько 100 кВт є складним інженерним завданням. Потрібні не лише випромінювач і система наведення, а й потужна енергетична установка, накопичувачі енергії, охолодження та засоби стабілізації. Усе це має працювати в умовах високих перевантажень, вібрацій і обмеженого внутрішнього простору літака.

Чому J-36 підходить для лазерної зброї

Однією з причин, чому саме J-36 може розглядатися як платформа для такого озброєння, є його значні розміри. За відкритими оцінками, літак може мати злітну масу близько 50–55 тонн та великий розмах крила. Це потенційно створює більше можливостей для розміщення допоміжного обладнання, ніж у винищувачів традиційної компоновки.

Водночас сама маса лазера не є єдиним фактором. Для потужної енергетичної установки необхідна відповідна система генерації та відведення тепла. Саме теплове навантаження може стати одним із головних обмежень під час тривалої роботи авіаційного лазера.

Лазер J-36 і майбутнє протиповітряної оборони

Поява бойового лазера на J-36 потенційно може розширити функціональність літака далеко за межі класичного винищувача-бомбардувальника. Теоретично така платформа могла б використовуватися для боротьби з безпілотниками та іншими повітряними цілями, доповнюючи традиційне ракетне озброєння.

Особливо важливою перевагою лазерної зброї вважається відсутність необхідності витрачати ракету на кожну ціль. Проте реальна ефективність такої системи залежатиме від дальності ураження, атмосферних умов, можливостей виявлення та супроводу цілей, енергетики літака й здатності системи працювати протягом тривалого часу.

Поширення ударних безпілотників змушує розробників систем протиповітряної оборони шукати нові способи перехоплення повітряних цілей. Традиційна модель, за якої кожен перехоплювач самостійно долає всю відстань до цілі, не завжди є оптимальною з погляду дальності, часу польоту та вартості. Іспанська компанія Indra запропонувала альтернативний підхід — систему Drizzle, у якій один безпілотник-носій доставляє до району бойової роботи одразу чотири зенітні дрони.

Система Drizzle та концепція «дрона-матки»

Основою комплексу є Drizzle IN — безпілотник-носій, який виконує роль «дрона-матки». Він транспортує чотири менші перехоплювачі, розміщені за Х-подібною схемою. Така архітектура дозволяє розподілити завдання між двома рівнями системи: великий апарат відповідає за доставку, розвідку та координацію, а компактні дрони здійснюють безпосереднє перехоплення повітряних цілей.

Drizzle IN має дальність польоту до 80 км і здатний підніматися на висоту до 10 км. Після виходу в заданий район носій запускае перехоплювачі, кожен із яких здатний продовжити політ ще на 50 км.

Можливості зенітніх дронів Drizzle

Кожен зенітний дрон Drizzle призначений для самостійного польоту після відокремлення від носія. Заявлена максимальна швидкість перехоплювача становить близько 400 км/год. Це важливий параметр для боротьби зі швидкісними безпілотними цілями.

Така швидкість потенційно дає змогу системі працювати навіть проти реактивних ударних БПЛА, якщо їхні фактичні характеристики відповідають наведеним оцінкам. Для порівняння, крейсерську швидкість російського безпілотника «Герань-4» оцінюють приблизно у 300–320 км/год. Таким чином, перехоплювач Drizzle має певний запас швидкості для збиття подібних цілей.

Принцип роботи системи Drizzle

Ключова особливість системи ППО Drizzle полягає у перенесенні частини функцій на носій. Drizzle IN оснащений електрооптичними та інфрачервоними сенсорами, за допомогою яких отримує інформацію про повітряну обстановку та виявляє потенційні цілі.

Після виявлення загрози система може застосовувати один або кілька перехоплювачів. Такий підхід формує багаторівневу архітектуру: носій забезпечує розвідку, доставку та координацію, тоді як менші дрони виконують завдання з перехоплення.

Indra планує оснастити носій радіолокаційною станцією. Інтеграція РЛС допоможе розширити можливості виявлення та супроводу цілей, а також зменшити залежність системи від оптико-електронних сенсорів і погодних умов.

Чому «дрон-матка» важливий для боротьби з БПЛА

Концепція дрона-матки для ППО дає змогу вирішити одразу кілька технологічних завдань. Носію не потрібно самостійно переслідувати кожну ціль на всій дистанції. Він доставляє перехоплювачі ближче до району можливого застосування, після чого менші дрони отримують додаткову дальність для пошуку та перехоплення.

Це потенційно дає змогу ефективніше використовувати енергію та льотний ресурс малих перехоплювачів. Крім того, наявність чотирьох дронів створює можливість реагувати на кілька цілей або зберігати резервний перехоплювач у разі зміни повітряної обстановки.

Drizzle як новий підхід до протидії безпілотникам

Найцікавішою особливістю проєкту є не окрема технічна характеристика, а сама архітектура комплексу. Drizzle поєднує дальність великого носія, його сенсорні можливості та маневреність компактних перехоплювачів. Такий підхід особливо актуальний на тлі поширення відносно дешевих ударних БПЛА, коли використання дорогих зенітних ракет проти кожної повітряної цілі може бути економічно невигідним.

Водночас реальна ефективність концепції залежатиме від можливостей виявлення та супроводу цілей, точності наведення, стійкості каналів зв’язку та характеристик самих перехоплювачів. Важливим фактором також стане здатність системи працювати в умовах активної радіоелектронної протидії.

Головна ідея Drizzle полягає у винесенні точки запуску перехоплювачів ближче до району появи цілі. Завдяки цьому невеликому зенітному дрону не потрібно самостійно долати всю дистанцію від наземної позиції до району перехоплення. Саме така архітектура може стати одним із напрямів розвитку безпілотної протиповітряної оборони, особливо для боротьби з масованими атаками дронів.

Російський тіньовий флот, який Москва використовує для обходу міжнародних санкцій та підтримки власної воєнної економіки, дедалі частіше стикається з новою реальністю. Формула «авось проскочим», яка тривалий час дозволяла російським суднам працювати в обхід обмежень, поступово втрачає сенс. Українська операція «МоЛоЧКа» демонструє, що морська логістика Росії системно поставлена під удар.

Операція Сил безпілотних систем триває з 6 липня 2026 року. За одинадцять тижнів українська сторона заявила про ураження та виведення з ладу 300 плавзасобів російського тіньового флоту в Азовському та Чорному морях. Йдеться не про одиничні атаки, а про послідовний вплив на цілий сегмент російської морської логістики.

Операція «МоЛоЧКа» проти тіньового флоту Росії

Масштаб операції особливо помітний за географією уражень. В Азовському морі було виведено з ладу 134 плавзасоби, тоді як у Чорному морі — 166. Таким чином, під постійним тиском опинилися одразу два важливі для російської логістики морські напрямки.

Особливе значення має Азовське море та підходи до Керченської протоки. Саме цей район має стратегічне значення для переміщення вантажів між російськими портами та іншими районами. Втрата можливості безпечно використовувати цей маршрут змушує російських окупантів шукати альтернативи та враховувати додаткові ризики.

Безпілотні системи СБС змінюють морську війну

Ключову роль в операції відіграють безпілотні системи СБС. Їх використання дозволяє переносити протистояння безпосередньо на морські комунікації противника, створюючи загрозу для суден далеко від традиційної лінії бойового зіткнення.

Саме масовість застосування стає одним із найбільш важливих факторів. Коли окремий інцидент перетворюється на регулярний вплив, оператори змушені змінювати маршрути, графіки та способи організації перевезень. У результаті проблема виходить за межі конкретного судна і починає впливати на всю логістичну систему.

Російський нафтофлот опинився під постійним тиском

Тіньовий нафтофлот РФ виконує важливу функцію у російській економіці, забезпечуючи транспортування енергоресурсів в умовах міжнародних санкцій. Тому удари по таких суднах мають потенційний економічний ефект, який виходить далеко за межі безпосередніх військових результатів.

Кожне виведене з експлуатації судно необхідно замінити або перенаправити інший транспорт. Зростають логістичні витрати, збільшується потреба у страхуванні та виникають додаткові ризики для екіпажів і операторів. Якщо подібна ситуація триває достатньо довго, накопичувальний ефект виявиться значно важливішим за наслідки окремих атак.

Чому «авось проскочим» більше не працює

Для російського тіньового флоту проблема полягає не лише у фізичній втраті суден. Значно важливішим стає фактор невизначеності. Якщо раніше оператор міг розраховувати на відносно прогнозовану роботу маршруту, то систематична активність українських безпілотних систем змушує постійно оцінювати нові ризики.

У таких умовах навіть судно, яке продовжує виконувати перевезення, стає дорожчим в експлуатації. Будь-який маршрут потребує додаткового планування, а кожен рейс потенційно може завершитися виведенням судна з ладу. Саме тому вплив операції варто оцінювати не лише за кількістю уражених плавзасобів, а й за змінами поведінки всієї логістичної системи.

«Трьохсотий флот» як нова реальність для РФ

300 виведених з ладу плавзасобів за одинадцять тижнів — показник, який демонструє перехід від окремих атак до масштабної кампанії проти морської інфраструктури. Постійна необхідність адаптації створює для Москви додаткове економічне та організаційне навантаження. Тіньовий флот мав допомагати обходити санкційні обмеження, але тепер сам перетворився на вразливу ланку.

Операція «МоЛоЧКа» демонструє, як сучасні безпілотні технології впливають не лише на військові об'єкти, а й на економічні механізми ведення війни. Якщо тенденція збережеться, російському тіньовому флоту доведеться працювати в умовах дедалі вищого ризику. І тоді звичне російське «авось проскочим» дедалі більше нагадуватиме не стратегію, а небезпечну лотерею.

Швидке поширення дешевих FPV-дронів змушує розробників систем протиповітряної оборони шукати альтернативу ракетам, автоматичним гарматам і засобам радіоелектронної боротьби. Британська компанія Instro Precision запропонувала власне рішення — систему DEODE, яка використовує спрямовану енергію не для фізичного знищення безпілотника, а для виведення з ладу його «очей» — камер та електрооптичних датчиків.

Система DEODE проти FPV-дронів

DEODE розрахована на боротьбу з FPV-дронами, баражуючими боєприпасами, а також тактичними розвідувальними платформами. Ключовою особливістю комплексу є принцип ураження: система атакує електрооптичне обладнання БПЛА, необхідне для спостереження, розпізнавання об'єктів і наведення.

Такий підхід особливо актуальний у випадку FPV-дронів з оптоволоконним керуванням. На відміну від традиційних радіокерованих апаратів, вони значно менш уразливі до звичайних засобів РЕБ. Однак для наведення оператор все одно залежить від відеокамери. Якщо її необоротно вивести з ладу, можливість продовження керованої атаки різко знижується.

Спрямована енергія замість дорогих перехоплювачів

Одна з головних проблем сучасної протидії БПЛА — економіка перехоплення. Недорогий безпілотник здатний змусити оборону витрачати дорогі ракети або боєприпаси. При масованих атаках додатковою проблемою стає обмежений боєкомплект.

DEODE пропонує іншу модель. Система не потребує фізичного запасу перехоплювачів для кожної цілі, тому теоретично кількість застосувань насамперед визначається доступністю електроенергії, технічними можливостями комплексу та умовами виявлення і супроводження цілі.

Як працює DEODE

На відміну від потужних лазерних комплексів, призначених для руйнування конструкції літального апарата, DEODE зосереджується на електрооптичному сенсорі. Мета полягає у створенні необоротного пошкодження оптичного обладнання, після якого безпілотник втрачає здатність ефективно виконувати своє завдання.

Для розвідувального БПЛА це означає втрату можливості вести спостереження, а для баражуючого боєприпасу або FPV-дрона — потенційну втрату можливості точно наводитися на ціль. При цьому фізично знищувати сам літальний апарат не обов'язково.

Мобільна система протидії БПЛА

Ще однією особливістю DEODE є компактність. Комплекс може розміщуватися на тринозі для оперативного розгортання або встановлюватися на транспортному засобі без значної перебудови базової платформи.

Зменшені габарити, маса та енергоспоживання дозволяють використовувати живлення, доступне безпосередньо на машині. Це потенційно робить DEODE проти дронів придатною для роботи разом із мобільними підрозділами, а не лише у складі стаціонарної ППО.

SAPIENT об'єднує DEODE з радарами та іншими сенсорами

DEODE здатна самостійно шукати цілі за допомогою вбудованої оптичної системи, однак її також створювали для інтеграції у ширшу мережу виявлення. Через архітектуру SAPIENT комплекс може отримувати цілевказання від сторонніх засобів.

Джерелом інформації можуть бути радар, засоби радіоелектронної розвідки або акустична мережа. Після первинного виявлення вони передають дані DEODE, яка орієнтує свій засіб впливу на ціль. Таким чином, функції пошуку та безпосереднього ураження можуть бути розподілені між різними елементами системи.

DEODE демонструє перспективний напрям розвитку багаторівневої протидії малим безпілотникам. Її головна перевага полягає не в заміні ракет, гармат або РЕБ, а у створенні додаткового ешелону захисту. Особливо важливою така технологія може стати проти оптоволоконних FPV-дронів, де традиційне радіоелектронне придушення має обмежену ефективність.

Українські баражуючі боєприпаси поступово отримують функції, які ще недавно вимагали постійного контролю оператора. Один із таких прикладів — RAM-2X, який компанія Ukrspecsystems оснастила системою донаведення. Тепер після захоплення цілі дрон здатен продовжити атаку навіть у разі втрати зв’язку з оператором.

Ця функція особливо важлива в умовах активного застосування засобів радіоелектронної боротьби. Якщо оператор захопив ціль на відстані до 3 км, активував атаку, а після цього канал зв’язку було втрачено, бортова система продовжує виконання завдання. Таким чином, ефективність атаки менше залежить від стабільності каналу управління.

Система донаведення RAM-2X

Принцип роботи нової системи полягає у тому, що після захоплення об’єкта дрон отримує можливість самостійно утримувати його як ціль. За заявою представника Ukrspecsystems, це стосується і рухомих об’єктів. Для оператора це означає скорочення часу, протягом якого він повинен безпосередньо контролювати апарат.

Водночас виробник реалізував візуальну навігацію, яка дозволяє RAM-2X орієнтуватися у просторі без використання супутникового сигналу. Бортова система аналізує навколишнє середовище та визначає положення апарата, зменшуючи залежність від GNSS.

RAM-2X та робота в умовах РЕБ

Застосування навігації, незалежної від супутникового сигналу, має практичне значення на полі бою. Засоби радіоелектронної боротьби можуть створювати перешкоди для супутникової навігації, через що традиційні безпілотники втрачають частину своїх можливостей. Візуальне позиціонування створює додатковий рівень стійкості.

При цьому система не усуває необхідність у роботі оператора на всіх етапах місії. Йдеться про перенесення частини функцій безпосередньо на борт дрона. Це дозволяє екіпажу зосереджуватися на виборі цілей і контролі завдання, а не на кожній секунді польоту.

Особливісті комплексу RAM-2X

RAM-2X розроблений для ураження високовартісних цілей на відстані до 180 км. Дрон здатний перебувати в повітрі понад дві години та оснащуватися бойовою частиною масою 2,7 або 3,5 кг. Такі параметри дозволяють використовувати апарат для пошуку й ураження важливих об’єктів на значній відстані.

Важливою особливістю комплексу є взаємодія з розвідувальним SHARK-M. Розвідувальний дрон може виконувати цілевказання та працювати як ретранслятор, формуючи зв’язку, в якій один апарат шукає ціль, а інший забезпечує її ураження.

Повністю автономний RAM-2X

Наступним етапом розвитку має стати повністю автономна версія RAM-2X, яку Ukrspecsystems планує представити до кінця 2026 року. Концепція передбачає, що розвідувальний апарат виявляє ціль і передає необхідні дані, після чого ударний дрон вирушає на виконання завдання без постійного ручного керування.

RAM-2X застосовується Силами оборони України з 2024 року. За наданими виробником даними, його використовують близько сотні підрозділів, а баражуючі боєприпаси RAM загалом уразили понад 450 цілей. Також заявляється середній показник близько 50 уражених одиниць російської техніки на місяць.

Україна нарощує виробництво реактивних ударних безпілотників, які стають важливим інструментом для ураження цілей на великій відстані. Один із таких проєктів — «Барс», виробництво якого за короткий час пройшло шлях від десятків до тисяч одиниць на місяць. За словами представника компанії, зараз підприємство здатне випускати понад 2000 таких апаратів у різних модифікаціях.

Реактивний безпілотник «Барс»: до 2000 дронів на місяць

Масштабування стало одним із головних показників розвитку проєкту. На початку роботи виробник виготовляв приблизно 10 апаратів на місяць, а згодом збільшив темпи до 600 одиниць. Нині йдеться вже про понад 2000 дронів щомісяця.

Такий стрибок важливий не лише з точки зору кількості. Масове виробництво дозволяє використовувати безпілотники як системний інструмент далекого ураження, а не як окрему технологічну розробку. За словами представника компанії, БПЛА «Барс» застосовуються щодня, зокрема проти нафтопереробних заводів, електростанцій та підстанцій.

«Барс»: дальність до 1000 км і швидкість понад 700 км/год

За заявленими характеристиками, реактивний безпілотник «Барс» здатний долати до 1000 км та розвивати швидкість понад 700 км/год. Бойове навантаження може становити до 60 кг.

Ключовою особливістю конструкції є модульний підхід. Залежно від кількості палива та маси бойової частини один і той самий апарат може адаптуватися під різні сценарії застосування. Виробник визначає їх як front-strike, middle-strike та deep-strike.

Фактично це означає, що платформа може налаштовуватися під конкретне завдання. Збільшення запасу пального дозволяє орієнтуватися на більшу дальність, тоді як зміна бойового навантаження дає можливість балансувати між радіусом дії та потужністю удару.

«Барс» і російська «Бандероль»: конкуренція реактивних БПЛА

За концепцією український реактивний дрон «Барс» можна порівнювати з російською «Бандероллю». Водночас представник виробника наголошує, що українська розробка з'явилася ще у 2024 році.

Поява аналогічних систем у противника демонструє загальну тенденцію розвитку безпілотної війни. Реактивна силова установка дозволяє отримати вищу швидкість порівняно з багатьма традиційними далекобійними БПЛА, що потенційно скорочує час підльоту та ускладнює протидію.

«Барс 2.0»: виробник готує нову версію

Наступним етапом розвитку має стати «Барс 2.0». Конкретні характеристики модернізованого апарата компанія поки не розкриває, однак повідомляє про підготовку його застосування.

Важливо, що розвиток відбувається одночасно у двох напрямках — збільшенні кількості вироблених систем і вдосконаленні самої платформи. Це дозволяє швидше перевіряти технологічні рішення у реальних умовах та масштабувати вдалі модифікації.

Масове виробництво «Барс» змінює роль ударних БПЛА

Понад 2000 апаратів на місяць — це показник, який переводить виробництво реактивних дронів із площини експериментальних програм у сферу серійного озброєння. При цьому модульність «Барса» створює можливість адаптувати платформу під різні дальності та бойові навантаження.

Подальший розвиток проєкту залежатиме від темпів масштабування, технологічних оновлень та здатності виробника стабільно забезпечувати необхідну якість. Якщо заявлені темпи збережуться, «Барс» може стати одним із помітних елементів українського класу далекобійних реактивних БПЛА.

У ніч проти 20 вересня 2026 року українські сили завдали масштабного удару по цілях у Московському регіоні. Президент Володимир Зеленський повідомив про ураження підприємства нафтової промисловості та логістичного об’єкта, а Генеральний штаб підтвердив ураження Московського нафтопереробного заводу в районі Капотні.

Особливістю атаки стала не лише її масштабність, а й перелік застосованих українських засобів. Зеленський назвав FP-1, RZ-100, MICH-2000, «Паляницю», Vendetta, «Лютий», «Барс», «Фламінго», «Січень» та Pelican. Водночас президент не розкрив, який саме засіб використовувався проти конкретної цілі.

FP-5 «Фламінго» — новий елемент далекобійної зброї

FP-5 «Фламінго» пов’язують із українською компанією Fire Point. На відміну від балістичних систем, у відкритих джерелах її описують як далекобійну крилату ракету. Її вже пов’язували з ударами по важливих об’єктах російського військово-промислового комплексу, зокрема у Волгоградській області.

Головне значення «Фламінго» полягає не лише в окремих технічних показниках, які залишаються частково закритими, а в самому факті появи українського далекобійного засобу, здатного застосовуватися на значній відстані від лінії фронту. Це розширює можливості України для ураження інфраструктури, пов’язаної з російською військовою та економічною системою.

FP-7 Pelican: що відомо про українську балістичну ракету

Ще більшої уваги привернула назва Pelican. Відкриті джерела пов’язують її з українською балістичною ракетою FP-7, однак у заяві Зеленського не було прямого підтвердження, що Pelican є саме FP-7. Тому таке ототожнення поки варто розглядати як повідомлення з відкритих джерел, а не остаточно встановлений факт.

Принципова відмінність балістичної ракети від крилатої полягає в характері польоту. Після активної фази розгону балістичний боєприпас рухається за траєкторією, що значною мірою визначається початковою швидкістю та напрямком. Для протиракетної оборони такі цілі становлять окремий клас складності.

Удар по Московському НПЗ і логістиці

Московський нафтопереробний завод став одним із підтверджених об’єктів атаки. Український Генштаб повідомив про його ураження, а російська сторона підтвердила пошкодження підприємства. Завод є важливим постачальником нафтопродуктів для московського регіону.

Масована атака передбачала одночасне застосування багатьох типів засобів, що ускладнює встановлення ролі кожного з них.

Що означає поява FP-5 та FP-7

Подія 20 вересня важлива насамперед як демонстрація розвитку української далекобійної ракетної програми. Якщо зв’язок Pelican із FP-7 буде підтверджений, це стане ще одним свідченням переходу України від окремих експериментальних розробок до ширшого спектра власних засобів ураження.

Для України це означае можливість формувати багаторівневу систему далекобійних засобів, де різні платформи можуть виконувати різні завдання.

Атака 20 вересня стала важливою саме через масштаб і різноманітність застосованих українських систем. Подальше значення FP-5 «Фламінго» та Pelican/FP-7 залежатиме від того, наскільки регулярно вони з’являтимуться у бойовому застосуванні та які офіційні характеристики українська сторона буде готова розкрити.

Сили безпілотних систем України повідомили про досягнення важливої позначки в межах операції «ППОпад-2026». Станом на 19 вересня 2026 року українські підрозділи результативно відпрацювали по 300 одиницях та комплексах протиповітряної оборони російських військ. Усі зазначені результати мають відеопідтвердження.

Йдеться про підсумок 261 доби операції, яка спрямована на системне виявлення та ураження російських засобів ППО. За цей час під прицілом опинилися не лише пускові установки зенітних ракетних комплексів, а й радари та засоби радіоелектронної боротьби.

ЗРК і ЗГРК: основна частина уражених цілей

Найбільшу категорію серед підтверджених цілей становлять 162 ЗРК, ЗГРК. Саме такі комплекси формують основу багаторівневої системи протиповітряної оборони російських військ і призначені для боротьби з літаками, ракетами та безпілотними літальними апаратами.

Ювілейною, 300-ю ціллю став зенітний ракетний комплекс «Бук-М3». За даними СБС, установку було знищено поблизу населеного пункту Українка на тимчасово окупованій території Запорізької області.

«Бук-М3» належить до сучасніших російських засобів військової ППО. Його основне завдання полягає у прикритті військ та важливих об’єктів від повітряних загроз. Тому втрата такого комплексу має значення не лише як знищення окремої бойової машини, а й як послаблення конкретної ділянки системи прикриття.

Комплекси РЛС та РЕБ у системі ППО

Другу за масштабом категорію становлять 124 комплекси РЛС. Радіолокаційні станції забезпечують виявлення повітряних цілей, визначення їхнього місцезнаходження та передачу інформації іншим елементам системи. Без радарів навіть сучасний зенітний комплекс значно втрачає ефективність.

Ще 14 підтверджених цілей припали на комплекси радіоелектронної боротьби. 14 комплексів РЕБ доповнюють російську систему захисту, створюючи перешкоди для роботи каналів управління, навігації та зв’язку безпілотників.

Таким чином, структура результатів «ППОпаду» показує, що операція спрямована не тільки на фізичне знищення пускових установок. Ураження радарів і засобів РЕБ дозволяє впливати на різні рівні російської оборонної системи.

ППО Росії: нові результати у вересні

Особливо показовою стала активність у другій половині вересня. Протягом 10–18 вересня українські підрозділи заявили про ураження ще 26 одиниць комплексів російської ППО на тимчасово окупованих територіях та безпосередньо на території РФ. Загалом за період з 1 до 18 вересня йдеться про 37 таких цілей.

Для аналізу важлива не тільки сама кількість уражених систем, а й географія роботи. Виявлення та ураження об’єктів ППО на окупованих територіях і вглибині російської території свідчить про розширення простору, в якому українські безпілотні системи та розвідувальні засоби можуть виконувати подібні завдання.

Що означають 300 цілей для російської ППО

Досягнення позначки у 300 підтверджених цілей демонструє тенденцію до переходу від одиничного полювання на окремі комплекси до системної боротьби з архітектурою протиповітряної оборони. Знищення пускових установок, радарів і засобів РЕБ потенційно створює прогалини, які російським військам доводиться компенсувати переміщенням техніки та перерозподілом наявних ресурсів.

Водночас сама цифра не означає автоматичного зникнення російської ППО. РФ має значну кількість різнотипних систем, а втрати окремих комплексів можуть компенсуватися переміщенням резервів, ремонтом або введенням нової техніки. Тому ключовим показником залишається не лише кількість знищених цілей, а здатність регулярно виявляти та виводити з ладу критичні елементи оборонної мережі.

Операція «ППОпад-2026» демонструє саме системний підхід. Позначка у 300 підтверджених уражених об’єктів стала черговим кількісним показником кампанії, а знищення «Бук-М3» поблизу Українки — символічною ювілейною ціллю. Подальше значення операції визначатиметься тим, наскільки ці втрати впливатимуть на щільність, мобільність і стійкість російської протиповітряної оборони.

Україна створила новий дрон-перехоплювач, призначений для боротьби з реактивними російськими ударними безпілотниками. Розробку створила військова контррозвідка СБУ, а її бойове застосування вже дало підтверджені результати. Про це стало відомо після доповіді керівництва СБУ президенту України Володимиру Зеленському.

Поява такої системи є відповіддю на зміну характеру російських повітряних атак. Нові реактивні версії «Шахедів» мають вищу швидкість порівняно з попередніми поколіннями ударних БпЛА, через що часу на їх виявлення, супровід і перехоплення стає значно менше.

Як працює український дрон-перехоплювач

Точний принцип роботи нової розробки наразі не розкривається. Відомо лише, що йдеться саме про спеціалізований дрон-перехоплювач, тобто безпілотник, завданням якого є пошук і знищення іншого БпЛА в повітрі.

Для таких систем ключовими є швидкість польоту, здатність оперативно отримувати інформацію про ціль, маневреність і достатній запас енергії для переслідування швидкісного противника. У випадку реактивних «Шахедів» особливе значення має скорочення часу між виявленням цілі та її ураженням.

«Герань-5» стала ціллю нового перехоплювача

Перші результати застосування українського дрона вже відомі. 19 вересня повідомлялося щонайменше про два випадки успішного використання нової системи проти російських реактивних ударних БпЛА. В одному з епізодів український перехоплювач уразив реактивний «Герань-5».

Цей факт важливий саме з технологічної точки зору. Якщо звичайний розвідувальний або багатоцільовий FPV-дрон має обмеження під час роботи проти швидкої повітряної цілі, спеціалізований перехоплювач створюється від початку під інше завдання. Його конструкція та програмне забезпечення можуть бути оптимізовані саме для короткочасного переслідування і перехоплення БпЛА.

Реактивні «Шахеди» змінюють вимоги до ППО

Розвиток реактивних ударних дронів фактично створює новий клас повітряних загроз. Вища швидкість зменшує ефективність частини традиційних способів боротьби та підвищує вимоги до всієї системи протиповітряної оборони.

Саме тому дрони-перехоплювачі поступово стають окремим напрямом української ППО. Їх потенційна перевага полягає у можливості доповнювати дорогі зенітні ракети дешевшими безпілотними засобами, особливо під час масованих атак.

Поки що характеристики нової української розробки не оприлюднені. Невідомі її максимальна швидкість, дальність, висота роботи, система наведення та спосіб ураження цілі. Тому оцінювати реальні можливості перехоплювача за окремими епізодами застосування ще зарано.

Втім, сам факт успішного перехоплення реактивних російських БпЛА показує важливу тенденцію: Україна адаптує безпілотну ППО одночасно зі зміною характеристик повітряних загроз. У перспективі саме такі спеціалізовані системи можуть стати важливою частиною багаторівневої оборони українського неба.

Сучасне поле бою дедалі більше залежить від безпілотників, а отже, зростає потреба у системах, здатних швидко реагувати на повітряні загрози без постійної присутності операторів безпосередньо біля засобів ураження. Саме на цю тенденцію орієнтована нова конфігурація, яку створили ARX Robotics, Babcock та Frankenburg Technologies.

Їхнє рішення поєднує безпілотний наземний апарат GEREON, модульну пускову установку Vigil та компактні ракети Mark 1. У результаті формується мобільний вогневий вузол ближньої дії, який може супроводжувати підрозділи або розміщуватися поблизу об’єктів, що потребують захисту.

GEREON — мобільна платформа для протидії дронам

Основою комплексу є GEREON — гусенична роботизована платформа середнього класу. Її ключова перевага полягає не стільки у швидкості, скільки в можливості автономно транспортувати спеціалізоване обладнання без перебування екіпажу безпосередньо на машині.

GEREON розвиває до 15 км/год, має запас ходу близько 40 км і може управлятися на відстані до 4 км. Вантажопідйомність становить до 500 кг. Платформа оснащується тепловізійними камерами, підтримує ручний та автономний режими і, за заявленими характеристиками, здатна працювати до 72 годин.

Пускова установка Vigil створює модульну архітектуру

Другим елементом виступає Vigil від Babcock. Це модульна пускова система, конструкція якої не прив’язана до одного конкретного типу боєприпасів. Такий підхід дозволяє адаптувати її під різні засоби ураження та платформи.

У повнорозмірній конфігурації Vigil має приблизні габарити 3×1,6×1,5 метра, здатна нести до 24 засобів ураження при корисному навантаженні до 572 кг. Пускова також може інтегруватися в стандартні 10-, 20- та 40-футові ISO-контейнери.

На GEREON використовується компактніша конфігурація з 12 ракетами Mark 1 — двома блоками по шість боєприпасів.

Mark 1 — компактний перехоплювач для БПЛА

Ключовим засобом ураження є Mark 1 від Frankenburg Technologies. Це легкий керований перехоплювач масою менше 2 кг і довжиною близько 65 см.

Ракета використовує твердопаливний двигун, летить на високій дозвуковій швидкості та має дальність ураження менше 2 км. Принцип «вистрілив і забув» зменшує навантаження на оператора після запуску. Для ураження цілі використовується бойова частина з неконтактним підривником.

За заявами виробника, Mark 1 розрахована на боротьбу з БПЛА класів I–III, включно з ударними дронами та швидшими повітряними цілями.

Як працює мобільна система ППО

Логіка комплексу полягає у розподілі функцій. GEREON відповідає за переміщення, Vigil — за розміщення та запуск перехоплювачів, а Mark 1 — безпосередньо за перехоплення повітряної цілі.

Така архітектура переносить частину протиповітряної оборони ближче до підрозділів і критичних об’єктів. Компактність Mark 1 дозволяє створити значний боєкомплект без використання важкої повнорозмірної пускової машини.

Водночас дальність до 2 км визначає нішу комплексу: це не заміна системам середньої чи великої дальності, а додатковий рівень захисту від безпілотників на коротких дистанціях.

Поєднання роботизованої платформи, модульної пускової установки та малогабаритних перехоплювачів демонструє загальний напрям розвитку сучасної протидронової оборони — розосередження, автоматизацію та зниження вартості одного циклу перехоплення.

Сучасна авіаційна РЕБ дедалі активніше переходить від великих спеціалізованих літаків до розподіленої архітектури, у якій електромагнітні завдання виконують десятки компактних платформ. Саме на цю тенденцію орієнтується BAE Systems із сімейством Shadow EW. Компанія створює системи, здатні працювати на невеликих пілотованих і безпілотних апаратах, де встановлення повнорозмірного комплексу РЕБ просто неможливе.

Shadow EW — компактна система радіоелектронної боротьби

Головна особливість Shadow EW полягає у поєднанні широкого частотного охоплення з невеликими габаритами та помірним енергоспоживанням. Комплекси призначені для електромагнітної ситуаційної обізнаності, радіоелектронної розвідки, самозахисту, цілевказівки та обману.

Найкомпактнішою моделлю є Shadow EW 100. Її приймач працює від 70 МГц до 6 ГГц, а миттєва смуга пропускання становить 6 ГГц. Передавальний тракт має смугу до 1,5 ГГц і використовує зовнішній підсилювач. Маса системи становить близько 3,27 кг, габарити — 112×85×176 мм, а споживання — менше 150 Вт. Для обробки інформації застосовуються Nvidia Jetson Orin NX на 16 ГБ та FPGA Kintex KU15P.

Shadow EW 120 розширює частотний діапазон

Модель Shadow EW 120 має подібні фізичні параметри, але розширює роботу в бік нижчих частот — від 5 МГц до 6 ГГц. Її маса не перевищує 3,18 кг, а енергоспоживання — 150 Вт.

Два передавальні канали зі смугою по 1,5 ГГц формують сумарні 3 ГГц. BAE Systems позиціонує цей варіант як програмно-визначуване радіо для радіолокаційної РЕБ, яке також може виконувати завдання радіоелектронної розвідки та підтримувати зв'язок. Вихід на виробництво очікується у 2028 році.

Shadow EW 500 — ширше спектральне охоплення

Старша модель сімейства — Shadow EW 500 — працює в діапазоні від 10 МГц до 18 ГГц. Вона має два приймальні канали по 4 ГГц та передавальний канал на 2 ГГц.

Попри значно ширше частотне охоплення, маса системи залишається приблизно на рівні 3,18 кг. Циліндричний корпус має діаметр 127 мм і довжину близько 140 мм. Споживання не перевищує 250 Вт завдяки вбудованому підсилювачу. Система також отримує функції визначення напрямку та геолокації джерел випромінювання.

Як працює РЕБ Shadow на безпілотнику

На практиці компактна РЕБ може перетворити звичайний безпілотник на сенсор електромагнітного поля. Апарат виявляє радіосигнали, визначає їхні характеристики та допомагає класифікувати джерела випромінювання. Отримана інформація може передаватися іншим учасникам операції.

Особливо важливою є можливість розосередження таких сенсорів. Кілька безпілотників, що перебувають у різних точках, можуть спостерігати за одним джерелом з різних напрямків. Це створює розподілену електромагнітну картину та потенційно дозволяє точніше визначати місце розташування випромінювачів.

РЕБ переходить до розподіленої архітектури

Концепція Shadow EW демонструє важливу тенденцію: функції, які раніше вимагали дорогих спеціалізованих літаків, поступово можуть розподілятися між великою кількістю менших платформ. Це дає змогу використовувати дешевші безпілотники для розвідки електромагнітної обстановки, не залучаючи постійно складні та дорогі носії.

Водночас головним обмеженням залишається енергетика. Для Shadow EW 100 і 120 активні функції залежать від зовнішнього підсилення, тому можливості системи визначатимуться не лише електронікою, а й енергетичними ресурсами конкретного дрона. Необхідно одночасно забезпечити потужність, охолодження, дальність польоту та прийнятну масу.

Shadow EW є не просто компактною РЕБ, а елементом концепції розподіленої електромагнітної боротьби. Якщо BAE Systems зможе зберегти заявлені характеристики під час серійного виробництва, подібні системи можуть розширити використання РЕБ на малих безпілотних платформах і зробити електромагнітну розвідку значно більш масштабованою.

Морське мінування залишається однією з найбільш небезпечних загроз для військових і цивільних суден. Пошук вибухонебезпечних предметів під водою потребує значних ресурсів, а головна проблема полягає в необхідності наближати фахівців до потенційно небезпечної ділянки. Саме тому сучасні системи розмінування дедалі активніше використовують роботизовані платформи.

Безпілотне надводне судно з гідролокатором

Центральним елементом системи є безпілотне надводне судно, призначене для автономного обстеження акваторії. Воно оснащене гідролокатором, інфрачервоними камерами переднього огляду, засобами прямої видимості та акустичного зв’язку.

Катер може рухатися за заздалегідь запрограмованим маршрутом, систематично скануючи визначену ділянку. Гідролокатор дозволяє отримувати інформацію про об’єкти під поверхнею води, тоді як оптичні та інфрачервоні сенсори забезпечують додаткове спостереження за навколишнім середовищем.

Такий підхід важливий тому, що оператору не потрібно постійно перебувати безпосередньо на катері. Людина контролює місію дистанційно, а платформа виконує значну частину рутинної роботи самостійно.

Безпілотний надводний апарат для пошуку підводних мін як мобільний буй

Окрім розвідки, катер виконує функцію мобільного буя-шлюзу. Він забезпечує передачу інформації між підводними та мілководними компонентами системи й командними пунктами на березі або на воді.

Це особливо важливо для комплексних операцій, де одночасно працюють кілька роботизованих платформ. Надводний апарат фактично стає проміжною ланкою, яка допомагає підтримувати зв’язок там, де пряме з’єднання між підводним обладнанням і береговим пунктом управління може бути ускладнене.

Як працює система дистанційного розмінування

Система не обмежується одним катером. До її складу входять дистанційно керований підводний апарат, водолазне спорядження, безпілотний підводний апарат та амфібійний безпілотний наземний апарат.

Кожен компонент виконує власну функцію. Надводна платформа може проводити первинне сканування, після чого підводні апарати отримують завдання детальніше дослідити підозрілі об’єкти. Така багаторівнева схема дозволяє поступово наближати фахівців до потенційної загрози лише тоді, коли це необхідно.

Таким чином створюется дистанційний «ланцюг» між сапером і небезпечним об’єктом. Чим більше завдань виконують роботи, тим менше потреби у безпосередній присутності людини в зоні ризику.

14 годин автономної роботи та переваги технології

Заявлена тривалість місії надводного апарата становить до 14 годин безперервної роботи. Це дозволяє обстежувати значні ділянки берегової лінії без постійного залучення великої кількості персоналу.

Головна перевага такого підходу полягає не лише в автономності. Поєднання сенсорів, автономної навігації та декількох типів безпілотних платформ створює розподілену систему пошуку. Вона може збирати інформацію з різних середовищ — над водою, під водою та на мілководді.

Для морських саперів це означає зміну самої логіки роботи: замість того щоб одразу направляти людей до потенційно небезпечної зони, спочатку туди відправляються роботизовані системи.

Американська програма Collaborative Combat Aircraft переходить від експериментальних польотів до практичної підготовки майбутнього безпілотного авіапарку. Один із головних учасників програми — FQ-44 Fury, розроблений компанією Anduril Industries. У вересні 2026 року ВПС США офіційно закріпили за ним назву Fury та підтвердили плани створення великого парку напівавтономних літальних апаратів.

Особливість концепції полягає не лише у відсутності пілота. FQ-44 має працювати у зв'язці з винищувачами, виконуючи частину завдань як роботизований напарник. ВПС США розглядають CCA як спосіб збільшити кількість літальних платформ без пропорційного зростання вартості традиційних винищувачів.

Озброєння FQ-44 і технологічна універсальність

Однією з ключових характеристик платформи стала її орієнтація на сумісність із різними типами авіаційного оснащення. Раніше YFQ-44A вже продемонстрував інтеграцію з ракетами класу «повітря — повітря»: у липні 2026 року ВПС США провели випробування з реальним пуском AIM-120 по цифровій цілі.

Нова конфігурація розширює потенційне призначення літака. Йдеться про можливість використання бомбового озброєння, малогабаритних авіабомб, ракетних блоків та іншого обладнання. Таким чином, FQ-44 Fury створюється не як вузькоспеціалізований безпілотний винищувач, а як модульна платформа, конфігурацію якої можна адаптувати під конкретну місію.

Як працює напівавтономний FQ-44 Fury

Ключовий принцип CCA — людина залишається в контурі управління. Це важлива відмінність від уявлення про повністю автономний бойовий дрон. ВПС США прямо зазначають, що CCA не повинні самостійно ухвалювати рішення про застосування озброєння: оператор зберігає командування і контроль над системою.

Водночас літак отримує значну частину навігаційних та інших автоматизованих функцій. Такий підхід дозволяє одному пілоту взаємодіяти з безпілотними платформами, не керуючи вручну кожним рухом апарата.

Швидкість розробки

YFQ-44A належить до нового класу безпілотних винищувачів. ВПС США характеризують його як платформу, призначену для взаємодії з пілотованими літаками та використання автономних технологій.

Особливо показовими є темпи програми. CCA пройшла шлях від концепції до льотних випробувань менш ніж за два роки, а у 2026 році ВПС США вже проводили реалістичні експериментальні сценарії експлуатації YFQ-44A. Було запущено виробництво першої партії CCA, яка включає FQ-44 та платформу General Atomics FQ-42.

Чому FQ-44 Fury важливий

Головна особливість проєкту — поєднання відносно доступної платформи, масштабованого виробництва та автономних технологій. Замість того щоб покладатися лише на дорогі пілотовані винищувачі, США формують змішану авіаційну систему, де безпілотні апарати розширюють можливості екіпажу.

ВПС США заявили про намір отримати близько 1000 бойових напівавтономних CCA, причому 500 машин планується мати до 2032 року.

FQ-44 Fury є показовим прикладом переходу військової авіації до концепції людино-машинної взаємодії. Його цінність визначатиметься не окремим типом озброєння, а здатністю швидко змінювати конфігурацію, взаємодіяти з пілотованими літаками та масштабуватися до великого парку.

Європа переходить від окремих програм військової допомоги до формування більш цілісної системи безпеки. Одним із елементів цього процесу стане новий безпековий союз за участі України, Великої Британії, Канади та Норвегії. Паралельно ЄС підтримує закупівлю американських ракет для систем Patriot і разом з Україною розвиває власний європейський проєкт протиракетної оборони FREYJA.

Новий безпековий союз: яку роль отримує Україна

Ідея нового формату пов'язана з необхідністю посилити європейські оборонні можливості та залучити держави, які мають значний військовий і технологічний потенціал. Україна в такій конструкції може виступати не лише отримувачем допомоги, а й учасником спільного розвитку оборонних технологій.

Важливість такого підходу полягає у практичному досвіді України, накопиченому під час масштабної війни. Європейські партнери отримують можливість враховувати реальні умови застосування сучасних систем ППО, безпілотних технологій, засобів розвідки та управління.

Patriot і FREYJA: два рівні протиракетної оборони

ЄС одночасно продовжує підтримувати закупівлю американських перехоплювачів для Patriot. Це дозволяє закривати нагальні потреби, поки європейська промисловість нарощує власні можливості. Водночас залежність від одного постачальника розглядається як стратегічний ризик, тому Брюссель разом із Києвом розвиває FREYJA — європейський проєкт протиракетної оборони.

FREYJA задумана як модульна система, у якій різні компоненти можуть створюватися різними виробниками. Йдеться про інтеграцію засобів виявлення, управління, пускових компонентів та перехоплення в єдину екосистему. За повідомленнями української сторони, проєкт уже перейшов до етапу технічної інтеграції, а перший перехоплення балістичної цілі планується на 2027 рік.

Як працюватиме європейська система FREYJA

Головний принцип FREYJA полягає не в створенні одного універсального комплексу, а в об'єднанні різних технологій. Радари мають виявляти загрозу, командний компонент — обробляти інформацію та визначати необхідну реакцію, а перехоплювач — виконувати завдання з нейтралізації цілі.

Модульний підхід потенційно спрощує модернізацію системи. Якщо окремий компонент удосконалюється або замінюється, це не обов'язково потребує повного перезапуску всієї архітектури.

Європейська безпека та захист інфраструктури

Для України питання ППО виходить далеко за межі суто військової сфери. Російські удари створюють загрозу енергетичним і тепловим об'єктам, тому ЄС також планує посилити гуманітарну підтримку України напередодні зими та допомогу у захисті критичної інфраструктури.

У стратегічному сенсі FREYJA може стати частиною ширшої моделі, у якій безпека України розглядається як складова безпеки самої Європи. Такий підхід передбачає одночасне фінансування термінових потреб і створення власної технологічної бази.

Сучасні крилаті ракети дедалі частіше розглядаються не як окремі вироби, а як платформи, здатні розвиватися протягом десятиліть. Саме такий підхід демонструє Lockheed Martin, яка представила AGM-158 FLEX Airframe — модульну архітектуру для подальшої еволюції сімейства JASSM і LRASM.

AGM-158 FLEX Airframe: модульна архітектура ракети

В основі FLEX лежать перевірені технології AGM-158. Замість повного перепроєктування ракети інженери пропонують використовувати спільну базу зі змінними передньою та задньою секціями.

Передня частина може адаптуватися під різні сенсори, зокрема конфігурації, пов'язані з JASSM або LRASM. Задня секція повинна розширити можливості платформи за межі традиційного повітряного старту.

Таким чином, AGM-158 FLEX потенційно може стати основою для ракет із різними способами запуску — з літаків, наземних установок, надводних кораблів і підводних платформ.

JASSM-XR та характеристики FLEX

Першою системою, яка має використовувати нову архітектуру, стане JASSM-XR. Її концепція передбачає значно більшу дальність порівняно з попередніми представниками сімейства, водночас виробництво спирається на вже існуючу технологічну базу JASSM і LRASM.

Lockheed Martin планує щонайменше дві довжини планера. 168-дюймова конфігурація відповідає форм-фактору JASSM-ER, тоді як 206-дюймовий варіант призначений для наддалекобійної JASSM-XR.

Як працюватиме технологія FLEX

Ключова перевага модульної ракети FLEX полягає в можливості замінювати окремі компоненти без створення абсолютно нового боєприпасу. Це стосується сенсорів, окремих секцій планера та потенційно інших підсистем.

Такий принцип може скоротити час інтеграції нових технологій і спростити адаптацію зброї до різних носіїв. Водночас сумісність із наявними літаками JASSM та LRASM має зменшити обсяг робіт під час інтеграції нових конфігурацій.

Чому Lockheed Martin робить ставку на уніфікацію

Головне значення FLEX полягає не лише в дальності майбутніх ракет. Lockheed Martin фактично переходить від створення окремих модифікацій до розвитку спільної архітектури.

Для виробника це означає можливість використовувати наявні виробничі лінії, ланцюги постачання, програмну інфраструктуру та накопичений досвід експлуатації. Для замовників — потенційно швидше оновлення озброєння без повного переходу на нову ракетну систему.

У перспективі JASSM-XR може стати першим прикладом такого підходу. Якщо концепція FLEX виправдає себе, одна базова архітектура зможе підтримувати ціле покоління різних високоточних засобів ураження.

Розвиток засобів боротьби з безпілотниками стає одним із ключових напрямів сучасних військових технологій. Розвідувальні та ударні БПЛА потребують швидкої реакції, тому поряд із традиційними засобами протиповітряної оборони розвиваються спеціалізовані дрони-перехоплювачі. Саме до цього класу належить дрон-перехоплювач «Скажений» із системою донаведення, перші версії якого вже передали на позиції.

Поточна лінійка налічує сім варіацій. Вони відрізняються призначенням та оснащенням: існують денні й нічні модифікації, версії із донаведенням, а також варіанти з аналоговою та цифровою передачею відео.

Параметри дрона «Скажений»

Заявлені параметри платформи дозволяють віднести її до швидкісних безпілотних систем цього класу. Максимальна швидкість становить 340 км/год, робоча висота може сягати 7000 метрів, а тривалість польоту — до 15 хвилин. Корисне навантаження заявлене на рівні 500 грамів.

Такі характеристики насамперед орієнтовані на завдання швидкого перехоплення повітряних цілей. При цьому конкретні можливості застосування залежать від комплектації та умов експлуатації.

Конструкція та принцип роботи

Важливою особливістю дрона-перехоплювача «Скажений» із системою донаведення стала конструкція силової частини. Акумулятор розташований усередині силової рами, завдяки чому центр мас зміщений до центральної частини корпусу.

За словами виробників, це позитивно вплинуло на керованість. У горизонтальному польоті дрон не має характерного підняття носової частини, що спрощує управління та робить поведінку апарата більш передбачуваною.

Система донаведення «Скаженого» вже пройшла випробування, після чого перші оснащені нею борти передали підрозділам.

Модульність і дистанційне керування

Ще однією особливістю дрона-перехоплювача «Скажений» із системою донаведення є модульна архітектура. Заміна нижньої частини конструкції дозволяє змінювати систему зв’язку, тоді як передній модуль відповідає за відеосистему.

Виробник також випробував технологію віддаленого керування, яка дає оператору можливість працювати з дроном на значній відстані від самого апарата. Це може розширювати варіанти організації роботи підрозділів.

США активно переходять до нової концепції повітряного бою, у якій пілотований винищувач більше не діє самостійно. Одним із перспективних проєктів цього напряму став Vectis — малопомітний безпілотний бойовий літак, створений підрозділом Skunk Works. Його повномасштабна модель демонструє, яким може бути наступне покоління автономних партнерів для винищувачів.

Vectis — безпілотний бойовий літак нового покоління

Безпілотник Vectis розробляється як автономна платформа, здатна працювати спільно з пілотованими винищувачами, насамперед F-35. Його головна перевага полягає не лише у відсутності кабіни та пілота, а у можливості винести частину сенсорів, засобів цілевказування та озброєння за межі основного винищувача.

Такий підхід дозволяє сформувати розподілену бойову систему. Якщо один літак виявляє ціль, інший може передавати інформацію, третій — використовувати озброєння. У результаті противнику складніше визначити, де знаходиться головний носій бойової функції.

Як працюватиме Vectis разом із F-35

Концепція передбачає тісну взаємодію Vectis із винищувачами та іншими елементами бойової мережі. F-35 може виконувати роль одного з ключових вузлів, обмінюючись даними з безпілотним апаратом.

Автономність при цьому не обов'язково означає повністю незалежне прийняття всіх рішень. Більш реалістичним є підхід, за якого оператор або пілот задає завдання, а система самостійно виконує частину навігаційних і тактичних дій.

Чому безпілотники США роблять ставку на малопомітність

Особливе значення Vectis матиме в умовах, де противник має потужну багатошарову ППО. Для США це насамперед актуально в Індо-Тихоокеанському регіоні, де великі відстані та розвинена китайська система виявлення створюють серйозні проблеми для традиційної авіації.

Малопомітний апарат може діяти попереду основної групи, збирати інформацію або створювати додаткові загрози. Це змушує противника розподіляти ресурси між більшою кількістю потенційних цілей.

Чому Vectis важливий для майбутньої війни

Поява Vectis показує, що американська авіація поступово переходить від моделі «дорогий винищувач плюс пілот» до мережі взаємопов'язаних платформ. Це дозволяє збільшити кількість сенсорів і носіїв озброєння без пропорційного збільшення ризику для льотчиків.

Для Lockheed Martin Vectis важливо й те, що його концепція вписується у ширший розвиток Collaborative Combat Aircraft. Майбутнє повітряного бою, ймовірно, визначатиметься не окремим літаком, а здатністю різних платформ діяти як єдина система.

Стратосферні платформи поступово перетворюються з експериментальних концепцій на реальну альтернативу традиційній телекомунікаційній інфраструктурі. Американська компанія Sceye продемонструвала можливості свого великого висотного дирижабля, який під час випробувань подолав майже 30 тисяч кілометрів, здійснивши транстихоокеанський маршрут із Нью-Мексико до Японії та назад.

Більшу частину польоту апарат перебував приблизно на висоті 16,5 км. Це дозволяє платформі залишатися над погодними явищами та створювати широку зону покриття без необхідності будувати численні наземні станції.

Стратосферний дирижабль Sceye як літаюча вежа зв’язку

Ключовою технологією стала система SceyeCELL. Її завдання — перетворити дирижабль на своєрідну базову станцію, з якою можуть напряму працювати звичайні смартфони. Користувачеві не потрібні спеціальні антени або додаткові пристрої.

Під час тестування через стратосферну мережу вдалося здійснювати голосові дзвінки, обмінюватися повідомленнями, користуватися інтернетом і переглядати потокове відео. Це важливий результат, оскільки демонструє можливість використання висотної платформи не лише для аварійного зв’язку, а й для повсякденних цифрових сервісів.

Дирижабль як автономна стратосферна станція

Довжина апарата становить близько 65 метрів. Для живлення бортових систем використовуються сонячні панелі, завдяки чому платформа може тривалий час працювати без посадки.

Ідея полягає у створенні автономної стратосферної станції: вдень сонячна енергія забезпечує роботу обладнання та заряджання систем, а накопичена енергія використовується надалі. За задумом розробників, у перспективі такі апарати зможуть перебувати у стратосфері місяцями або навіть роками.

Один апарат замість сотень наземних веж

Найцікавішою є економіка такого рішення. За оцінкою Sceye, після повноцінного розгортання один дирижабль зможе створювати зону покриття, співставну приблизно з 500 наземними вежами.

Це особливо актуально для важкодоступних територій, де будівництво телекомунікаційної інфраструктури дороге або фізично складне. Ще один перспективний напрям — реагування на стихійні лиха, коли наземні мережі можуть бути пошкоджені або повністю недоступні.

Технологія Sceye цікава тим, що поєднує переваги супутникового зв’язку та наземних мереж. Платформа працює значно нижче орбіти, тому потенційно може забезпечувати менші затримки сигналу, водночас охоплюючи величезну територію.

Європейські країни дедалі активніше переглядають підходи до далекобійного озброєння на тлі війни Росії проти України. Одним із найбільш помітних напрямів стають відносно недорогі крилаті ракети, які можна виробляти великими серіями та використовувати для стримування потенційного противника.

Саме в цьому контексті міноборони Німеччини веде переговори з компанією Covenant щодо перспектив закупівлі крилатої ракети Anthem. Для Берліна така система може стати способом заповнити прогалини в арсеналі далекобійних засобів ураження без ставки виключно на складні та дорогі ракети.

Особливий інтерес до такого класу озброєнь пояснюється російською тактикою масованого застосування відносно дешевих крилатих ракет і реактивних дронів проти України. Велика кількість таких засобів змушує систему ППО витрачати дорогі перехоплювачі, створюючи своєрідне економічне змагання.

Можливості крилатої ракети Anthem

Крилата ракета Anthem донедавна розроблялася у режимі максимальної секретності. Водночас нині інформації про проєкт стає більше. За доступними даними, ракета вже готова до серійного виробництва, а її орієнтовна ціна може становити кілька сотень тисяч доларів за одиницю.

Однією з ключових характеристик називають бойову частину масою до 200 кг. Це дозволяє розглядати Anthem як засіб для ураження важливих наземних цілей, хоча конкретні параметри бойового оснащення та його варіанти офіційно не розкриваються.

Точна дальність польоту також залишається невідомою. У відкритих джерелах фігурують оцінки від 1500 до 2000 км. Якщо ці показники відповідають реальним можливостям ракети, Anthem належатиме до класу систем, здатних забезпечувати удари на значній відстані від місця запуску.

Ракета позиціонується як наземна система. При цьому Covenant, за наявною інформацією, вже провела понад 200 випробувань протягом року, що свідчить про досить високий рівень готовності проєкту.

Принцип роботи та технологія дешевої крилатої ракети

Головна особливість Anthem полягає не лише у дальності, а й у самій концепції. Йдеться про створення далекобійного засобу, який можна виробляти масштабними серіями та використовувати у великій кількості.

Цей підхід уже набуває популярності на Заході. У США, зокрема, розвиваються проєкти на кшталт Barracuda від Anduril. Загальна тенденція полягає у переході від невеликої кількості дорогих платформ до ширшого набору дешевших автономних систем.

Для Covenant Anthem важливою перевагою може стати саме технологічна масштабованість. Компанія, за наявною інформацією, заздалегідь уклала довгострокові угоди з кількома виробниками двигунів. Йдеться про постачання понад 4000 реактивних двигунів протягом двох років.

Чому Німеччина зацікавилася Anthem

Для Бундесверу проблема далекобійних засобів ураження має не лише військове, а й стратегічне значення. Наявність достатньої кількості ракет великої дальності потенційно дозволяє створювати загрозу військовій інфраструктурі противника далеко за лінією фронту.

При цьому далекобійні ракети Німеччини традиційно асоціюються з дорогими та складними системами. Anthem пропонує іншу логіку: нижча ціна, потенційно велике серійне виробництво та можливість накопичувати значні запаси.

Саме кількісний фактор може виявитися вирішальним. У сучасній війні важлива не тільки дальність однієї ракети, а й здатність регулярно створювати масоване ракетне навантаження на систему ППО противника.

Інтерес Німеччини до Anthem демонструє ширшу зміну європейського підходу. Після початку повномасштабної війни Росії проти України стало очевидно, що запасів високоточного озброєння недостатньо для тривалого конфлікту високої інтенсивності.

Російський тіньовий флот став одним із ключових інструментів Кремля для збереження нафтових доходів попри міжнародні обмеження. Йдеться про сотні танкерів та пов'язану з ними мережу власників, операторів, страховиків і посередників, які допомагають перевозити російську нафту та нафтопродукти.

Європейський Союз протягом 2026 року послідовно розширював тиск на цю систему. Станом на липень ЄС включив до санкційного переліку понад 670 суден, а 21-й пакет додав ще 41 танкер та розширив обмеження на компанії й сервіси, які забезпечують роботу тіньового флоту.

На цьому тлі особливо показовим є досвід української операції «МоЛоЧКа», яку пов'язують із Силами безпілотних систем та командувачем Робертом Бровді «Мадяром». У липні СБС повідомляли про ураження 159 суден у Чорному та Азовському морях. А цифра у 290 уражених суден за липень, серпень і частину вересня — масштаб стає ще більш показовим.

Як працюють «санкції ЄС»

Механізм європейських санкцій принципово відрізняється від військового впливу. ЄС не атакує судна, а обмежує можливість їхнього використання: забороняє доступ до портів, надання певних морських послуг, страхування та інші форми підтримки.

У 20-му пакеті санкцій ЄС, ухваленому у квітні 2026 року, до обмежень додали 46 суден, а також запровадили додаткові перевірки під час продажу танкерів. У липні ще 41 судно отримало портові обмеження.

Проблема полягає в тому, що санкційна система працює через право, фінанси та міжнародну координацію. Росія, своєю чергою, намагається адаптуватися: змінює власників суден, прапори, юрисдикції та використовує компанії у третіх країнах.

Тому сам факт появи танкера у санкційному списку ще не означає миттєвої зупинки його роботи.

«Санкції Мадяра»: технологія замість бюрократії

Принцип українського підходу зовсім інший. Безпілотні системи дозволяють безпосередньо створювати фізичний ризик для суден, які забезпечують російську логістику.

У липні СБС повідомляли, що лише за дев'ять діб операції «МоЛоЧКа» в Азовському морі було уражено 116 суден. Через кілька днів загальна заявлена кількість уражених суден у двох морях досягла 159.

Саме тут виникає головна відмінність між двома моделями. Європейські обмеження створюють економічні та юридичні бар'єри. Українські безпілотні операції створюють безпосередній ризик для російських активів.

Для власника судна це принципово різні сигнали. Санкційний запис означає потенційні проблеми з портами, банками та сервісами. Фізичне ураження означає ризик втрати багатомільйонного активу та зриву логістичного ланцюга.

Чому «санкції Мадяра» змінюють економіку ризику

Найважливіший ефект українських атак може полягати навіть не в кількості уражених суден. Значно важливіше те, що змінюється економіка роботи тіньового флоту.

Росія використовує старі танкери та складні схеми власності саме тому, що вони дозволяють продовжувати експорт нафти в умовах санкцій. Але якщо ризик втрати судна стає достатньо високим, перевізник, оператор або посередник змушений закладати цей ризик у вартість операції.

У результаті дорожчає транспортування російської нафти, збільшується вартість страхування та зростає потреба в додаткових суднах і маршрутах. Тобто удар припадає не лише на конкретний танкер — він потенційно впливає на всю економіку обходу санкцій.

Чи можуть «санкції ЄС» стати жорсткішими?

Європейська санкційна політика вже поступово рухається від простого внесення суден до списків до боротьби з усією інфраструктурою тіньового флоту. У 2026 році ЄС почав ширше охоплювати компанії, постачальників послуг, фінансові структури та держави, через які здійснюється обхід обмежень.

Однак найбільший ефект може з'явитися лише тоді, коли санкційний тиск, міжнародний контроль і українські технологічні можливості працюватимуть одночасно.

Європейські санкції здатні перекривати фінансові та юридичні канали. Українські безпілотні системи демонструють, що фізична безпека російської морської логістики також більше не може вважатися гарантованою.

Зміна сучасної війни: економічний тиск дедалі тісніше поєднується з технологічним

Європа має потужний санкційний інструментарій і вже суттєво розширила обмеження проти російського тіньового флоту. Україна, зі свого боку, демонструє, що безпілотні технології здатні перетворювати санкційні ризики на безпосередню загрозу для російської логістики.

Тому найбільш ефективною стратегією стане поєднання «санкції Мадяра» і «санкції ЄС»: Європа перекриває фінансові та юридичні можливості, а Україна продовжує позбавляти російську воєнну економіку відчуття безкарності.

Німецька компанія Quantum Systems розширює напрям безпілотних систем, представивши два нові апарати — надводний Seavex та підводний Subvex. Їхня особливість полягає не лише в автономності, а й у можливості об'єднання з повітряними та наземними безпілотниками в єдину систему управління.

Обидва апарати інтегровані в MOSAIC UXS — платформу, яка дозволяє одночасно координувати кілька безпілотних систем. Таким чином, компанія фактично формує багатосередовищну екосистему, здатну діяти в повітрі, на суші та на морі.

Seavex — надводний дрон для тривалого спостереження

Seavex створений як автономний морський дрон, здатний виконувати тривалі розвідувальні місії. Його заявлена автономність сягає двох місяців, що робить апарат потенційно придатним для постійного контролю морських районів без необхідності регулярного повернення на базу.

На борту передбачені радар спостереження, окремий радар для виявлення та протидії безпілотникам, а також електрооптичні сенсори з бортовою системою штучного інтелекту.

Важливою особливістю Seavex є здатність взаємодіяти з повітряними БпЛА. Під час стикування апарат може запускати або приймати безпілотники, здійснювати їхнє перезаряджання та отримувати з них дані. Фактично Seavex може виконувати роль автономного морського вузла для повітряної розвідки.

Subvex працює на глибині до 6000 метрів

Другий апарат — підводний дрон Subvex, орієнтований на автономні пошукові та розвідувальні завдання. Він здатний працювати на глибинах до 6000 метрів, що відкриває можливості для моніторингу районів, недоступних для більшості звичайних підводних безпілотників.

Subvex використовує гідролокатор, акустичні сенсори та бортову систему обробки інформації на основі штучного інтелекту. Під час активного руху апарат може працювати до чотирьох днів.

Водночас його конструкція передбачає інший сценарій застосування. Subvex може залишатися на морському дні в режимі пасивного спостереження протягом кількох тижнів, збираючи інформацію без постійного переміщення.

MOSAIC UXS об'єднує дрони в єдину систему

Ключовою технологією нових апаратів є не окремі сенсори, а їхня інтеграція в MOSAIC UXS. Такий підхід дозволяє розподіляти завдання між різними безпілотниками та об'єднувати отримані ними дані.

Наприклад, повітряний БпЛА може виявити підозрілу активність, Seavex — забезпечити тривале спостереження з поверхні, а Subvex — перевірити підводну ділянку. Для оператора це створює єдину інформаційну картину замість набору ізольованих систем.

Захист критичної інфраструктури та морських кордонів

Практичне значення Seavex і Subvex полягає насамперед у постійному моніторингу великих морських просторів. Системи можуть використовуватися для захисту портів, підводних комунікацій, енергетичної інфраструктури та морських кордонів.

Окремий напрям — протичовнове спостереження та виявлення безпілотників. Поєднання надводної та підводної розвідки дозволяє контролювати середовище одразу на кількох рівнях.

Seavex і Subvex демонструють перехід від окремих безпілотників до комплексних автономних систем. Їхня головна перевага — не максимальні характеристики одного апарата, а здатність працювати спільно та обмінюватися даними.

На перший погляд, відсутність окремої двосторонньої зустрічі між Сі Цзіньпіном і В. Путіним під час саміту БРІКС у Нью-Делі може здаватися незначною дипломатичною деталлю. Глави держав все одно мали можливість коротко поспілкуватися в кулуарах. Однак у міжнародній політиці формат контакту часто важливіший, ніж його зміст.

Тому, саме коротка зустріч привертає увагу. Особливо якщо йдеться про лідерів держав, які ще недавно демонстрували близькість і називали свої відносини стратегічними.

При цьому було б помилкою трактувати поведінку Пекіна як зміну ставлення до України. Китай не став союзником Києва і не зацікавлений у швидкому послабленні Росії. Навпаки, Москва залишається для Пекіна важливим джерелом енергоносіїв, сировини та геополітичним інструментом у протистоянні із Заходом.

Але підтримка Росії зовсім не означає рівноправного партнерства.

Залежність Росії від Китаю постійно зростає

Масштаб економічних зв’язків Москви та Пекіна справді вражає. У 2025 році товарообіг між двома країнами становив близько $234 млрд. За перші вісім місяців 2026 року показник уже досяг приблизно $185 млрд. Якщо тенденція збережеться, за підсумками року торгівля потенційно може наблизитися до $300 млрд.

Проте сама величина товарообігу нічого не говорить про рівність партнерів. Важливо дивитися, хто від кого залежить.

Росія продає Китаю нафту, газ, метали та іншу сировину. Натомість отримує промислове обладнання, електроніку, компоненти, автомобілі, верстати та продукцію подвійного призначення. Для російської економіки та оборонно-промислового комплексу ці поставки мають критичне значення.

Саме тут формується асиметрія. Китай має можливість замінювати російські ресурси іншими постачальниками, тоді як для Москви швидко знайти альтернативу китайським товарам і технологіям значно складніше.

Тому нинішня залежність від Китаю для Росії — це вже не просто результат санкцій. Це поступове перетворення Пекіна на головного економічного центру, від якого залежить значна частина російської зовнішньої торгівлі.

Газ по $50: чому Китай отримав можливість диктувати умови

Найяскравіше співвідношення сил проявляється на енергетичному ринку. Росія після втрати значної частини європейського газового ринку потребує нових великих покупців. Китай прекрасно розуміє цю ситуацію.

За наведеними оцінками, Москва готова продавати китайським споживачам газ приблизно по $250–260 за тисячу кубометрів, що вже означає істотну поступку. Однак Пекін, за цими даними, хоче значно нижчу ціну — близько $50.

Саме тому формула «Газ по $50» стала настільки показовою. Йдеться не просто про торг навколо ціни. Це демонстрація того, хто сьогодні має сильнішу переговорну позицію.

Для Китаю російський газ — важливий ресурс, але не єдиний можливий варіант. Для Росії ж після скорочення поставок до Європи китайський напрямок стає стратегічно важливим. Отже, Пекін може дозволити собі тиснути на Москву значно сильніше, ніж це було б можливо за умов наявності у Росії широкого кола альтернативних покупців.

Фактично Кремль опинився в ситуації, коли великий покупець може диктувати продавцю умови.

«Стратегічне партнерство» без рівності сторін

Путін після початку повномасштабної війни намагався представити розворот Росії на Схід як створення нового центру сили. Москва активно просувала концепцію багатополярного світу, де Росія мала виступати самостійним глобальним полюсом.

Але реальність виявилася складнішою.

Росія справді не стала повністю ізольованою. Вона зберегла торгівлю з Китаєм, Індією та іншими країнами Глобального Півдня. Проте відмова від значної частини західного ринку не ліквідувала залежність — вона змінила її напрямок.

Тепер Москва значно більше потребує окремих партнерів, передусім Китаю.

Саме тому поняття стратегічне партнерство варто сприймати критично. Партнерство може бути взаємовигідним, але воно не обов’язково означає рівність. Пекін підтримує Москву доти, доки це відповідає китайським інтересам. Китай зацікавлений у дешевих ресурсах, доступі до російського ринку та технологій, а також у тому, щоб Росія залишалася фактором тиску на США та Європу.

Водночас Сі Цзіньпіну не потрібна надто сильна Росія, здатна самостійно проводити політику, яка суперечить інтересам Пекіна.

Індія теж демонструє межі російського «повороту на Схід»

Показовою є й позиція Індії. Нью-Делі продовжує активно купувати російські енергоносії, але водночас не хоче руйнувати відносини зі Сполученими Штатами.

Заклики Нарендри Моді до Путіна рухатися до переговорів з Україною демонструють головну особливість політики Індії: країна готова співпрацювати з Росією, але не збирається автоматично підтримувати рішення Кремля.

Для Москви це важливий сигнал. Вона може отримувати гроші від продажу сировини, але це не означає, що покупці стають політичними союзниками.

Чому Сі не потрібна сильна Росія

Китайська стратегія щодо Росії значно прагматичніша, ніж може здатися з офіційних заяв.

Пекіну вигідно, щоб Росія залишалася достатньо сильною для протистояння із Заходом, але водночас достатньо слабкою, щоб залежати від китайського ринку, технологій та інвестицій.

У такій конструкції Путін потрібен Сі як партнер, але не як рівний партнер. Москва продає ресурси, Пекін отримує вигідні умови. Росія потребує китайських товарів, а Китай може вибирати, що саме і на яких умовах постачати.

Тому відсутність окремої зустрічі на саміті БРІКС сама по собі не є доказом конфлікту між Сі та Путіним. Значно важливіше інше: економічні та політичні тенденції дедалі чіткіше демонструють асиметрію їхніх відносин.

Пекін отримав від Москви те, чого хотів

Путін прагнув позбутися залежності від Заходу й перетворити Росію на один із центрів нового світового порядку. Але санкції, розрив із європейськими ринками та війна з Україною призвели до несподіваного результату: Москва дедалі сильніше прив’язується до Китаю.

Сі Цзіньпін не обов’язково прагне поразки Росії. Йому потрібна передбачувана Москва, яка постачає дешеві ресурси, купує китайські товари й одночасно залишається проблемою для Заходу.

Саме тому коротка розмова в кулуарах і умова про ціну на газ можуть бути набагато красномовнішими за офіційні заяви про дружбу.

Україна дедалі більше потребує недорогих і технологічних засобів протидії масованим атакам безпілотників. На цьому тлі Австралія робить ставку на розвиток власних систем боротьби з БПЛА, частину яких планують спрямувати українським військовим.

Компанії Південної Австралії об’єднали зусилля для розробки та виробництва дронів-перехоплювачів Arrow. Про співпрацю повідомив Кріс Піктон, міністр оборонної та космічної промисловості штату Південна Австралія.

Дрони-перехоплювачі Arrow: новий рівень боротьби з БПЛА

Проєкт передбачає інтеграцію боєприпасів компанії Zero Dawn із комплексом протидії безпілотникам Arrow, який розробляє Praetorian Aeronautics. Йдеться не просто про окремий безпілотник, а про систему, здатну виявляти повітряні цілі, визначати пріоритети та організовувати їх перехоплення.

Саме комплексний підхід є важливим у сучасній війні. Масовані атаки змушують оборону одночасно працювати з великою кількістю цілей, тому ручне управління кожним перехоплювачем стає дедалі менш ефективним.

Praetorian Aeronautics і технології протидії дронам

Австралійська Praetorian Aeronautics була заснована у 2024 році та спеціалізується на автономних авіаційних системах і програмному забезпеченні для боротьби з безпілотниками.

У лінійці компанії вже є автономний дрон-перехоплювач Dagger, багатоцільовий безпілотник Venator і система управління Hadrian. Остання використовує штучний інтелект для розподілу цілей між перехоплювачами.

Це дозволяє розглядати систему Arrow як частину ширшої екосистеми, де виявлення цілі, ухвалення рішення та її перехоплення можуть бути максимально автоматизовані.

Як працює система Arrow

Принцип роботи комплексу полягає у поєднанні засобів виявлення, програмного забезпечення та безпілотників-перехоплювачів. Після виявлення повітряної цілі система має визначити її характеристики та пріоритетність, після чого спрямувати відповідний перехоплювач.

Інтеграція боєприпасів Zero Dawn розширює можливості системи на етапі безпосереднього ураження. Водночас конкретні характеристики Arrow, дальність роботи та параметри перехоплювача публічно не розкриваються.

Австралійські дрони для України: чому це важливо

Потенційне постачання австралійських дронів для України має значення не лише як збільшення кількості засобів ППО. Український досвід показує, що протидія дешевим ударним БПЛА потребує економічно виправданих засобів перехоплення.

Саме тому автономні дрони є важливою складовою багаторівневої оборони. Їхнє використання потенційно дозволяє зменшити навантаження на традиційні системи ППО та резервувати дорогі ракети для складніших цілей.

Українська компанія Fire Point публічно розкрила основні характеристики перспективної FP-9, продемонструвавши, що йдеться про значно більшу ракету, ніж російська 9М723 комплексу «Іскандер-М». За заявленими параметрами українська розробка претендує на дальність до 855 км, бойове навантаження до 800 кг і швидкість до 2200 м/с.

У 2026 році було представлено повнорозмірний макет ракети. Саме його габарити дають змогу краще зрозуміти концепцію FP-9 та пояснюють, чому пряме порівняння двох систем лише за дальністю буде некоректним.

FP-9: характеристики української балістичної ракети

За оприлюдненими даними, FP-9 буде мати дальність польоту до 855 км, бойову частину масою до 800 кг і максимальну швидкість близько 2200 м/с. Заявлена точність становить до 20 метрів, а максимальна висота траєкторії — близько 70 км. Час польоту може досягати 520 секунд.

Відкриті оцінки габаритів повнорозмірного макета дають приблизно 9,5 метра довжини та 1,1 метра діаметра. Для балістичної ракети це досить великі розміри, які безпосередньо впливають на її внутрішній об'єм.

FP-9 проти 9М723 «Іскандер-М»: різниця в габаритах

Російська 9М723 комплексу «Іскандер-М» має приблизно 7,3 метра довжини та 0,92 метра діаметра. Для неї у відкритих джерелах наводяться дальність близько 400–500 км і бойове навантаження орієнтовно 480–700 кг.

На цьому тлі FP-9 проти 9М723 виглядає принципово інакше. Якщо наведені оцінки габаритів правильні, українська ракета приблизно на третину довша і приблизно на чверть більша за діаметром. Геометрично це означає приблизно у 1,7–1,8 раза більший внутрішній об'єм.

Для ракети це не просто питання зовнішнього вигляду. Додатковий простір можна використати для збільшення запасу палива, бойової частини, систем управління та інших компонентів.

Більша ракета — більші можливості

Саме тут стає зрозумілою логіка конструкції. Поєднання значної дальності та бойової частини до 800 кг вказує на орієнтацію FP-9 на ураження важливих і добре захищених об'єктів на значній відстані.

Водночас більший корпус автоматично не означає кращу ракету за всіма параметрами. Збільшення маси та габаритів створює додаткові вимоги до двигуна, стартової установки, транспортування та виробництва. Тому оцінювати систему потрібно комплексно.

FP-9 та її потенційні конкуренти

Концептуально FP-9 правильніше розглядати не як копію «Іскандера», а як окремий клас української далекобійної балістичної зброї. Серед потенційних аналогів за масштабом характеристик можна згадати північнокорейську KN-30, тоді як інформація про так званий «Іскандер-1000» залишається непідтвердженою офіційно.

Таким чином, головна особливість FP-9 полягає не лише у заявлених 800–855 км дальності. Її концепція — це поєднання великого корпусу, значного запасу енергії та важкої бойової частини. Якщо заявлені характеристики будуть підтверджені серійними виробами та випробуваннями, FP-9 може стати одним із ключових елементів української далекобійної ударної спроможності.

Російське застосування ударних безпілотників змушує Україну постійно шукати дешевші та технологічніші способи їх перехоплення. Одним із таких рішень став дрон-перехоплювач “Зореліт v4”, розроблений компанією «Влучник». Його випробування вперше провели у вересні 2025 року, а вже в грудні того ж року був укладений перший контракт на постачання.

Дрон-перехоплювач “Зореліт v4”: шість модифікацій для різних завдань

«Зореліт v4» існує у шести варіантах, які відрізняються обладнанням, камерами, системами зв’язку та наявністю штучного інтелекту. При цьому виробник може пропонувати кожну модифікацію зі стандартною або збільшеною дальністю польоту.

Базовий показник становить близько 46 км, тоді як версії з розширеним радіусом можуть долати приблизно 65–70 км. Така гнучкість дозволяє адаптувати перехоплювач під конкретні умови застосування, не перетворюючи всі комплекси на однаково дорогі системи.

Вартість також залежить від комплектації — від 35,1 тис. грн до 95,9 тис. грн. Це важливий фактор для системи протидії масованим атакам, адже економічна ефективність перехоплення стає не менш важливою за технічні характеристики.

“Зореліт v4”: реальна ефективність апарата

Максимальна швидкість “Зореліт v4” становить 348 км/год. На крейсерській швидкості близько 135 км/год апарат здатний перебувати в повітрі приблизно 25 хвилин. Бойова частина залежно від конфігурації важить 300–600 грамів.

Для боротьби з ударними безпілотниками ключовим параметром є не лише максимальна швидкість, а й здатність швидко вийти в район перехоплення. Саме тому поєднання дальності, часу польоту та швидкісних характеристик визначає реальну ефективність такого апарата.

Найбільш масовою версією стала модифікація з нічною камерою роздільною здатністю 384 пікселі. За словами розробників, саме за допомогою цього варіанта було уражено найбільше цілей.

Як працює перехоплювач проти “Шахедів”

«Зореліт» має виконувати завдання перехоплення повітряної цілі, використовуючи бортову оптику, засоби зв’язку та, в окремих версіях, алгоритми штучного інтелекту. Це дає можливість оператору виявляти й супроводжувати ціль у різних умовах, зокрема вночі.

Перехоплювачами компанії вже користуються десятки бойових підрозділів. Водночас точну статистику збиттів розробники не розкривають. Сам факт появи кількох серійних модифікацій свідчить про перехід від експериментальної розробки до практичного використання.

“Зореліт v6” проти реактивних дронів

Головна проблема полягає в тому, що характер повітряної загрози змінюється. За оцінкою розробників, російські війська застосовують менше «Шахедів» із бензиновими двигунами, які були основною ціллю попередніх перехоплювачів.

Натомість дедалі більш актуальними стають швидкі реактивні безпілотники, зокрема «Бандероль» та реактивні модифікації «Гераней». Для них нинішніх характеристик може бути недостатньо.

Тому компанія «Влучник» працює над “Зореліт v6”. Нова версія буде розвивати понад 400 км/год і працювати на висоті до 5 км. Зростання характеристик потребує дорожчих компонентів, тому орієнтовна ціна нового перехоплювача становитиме близько 85 тис. грн.

Україна продовжує розвивати клас безпілотників, призначених не для розвідки чи ударів по наземних об'єктах, а безпосередньо для боротьби з повітряними цілями. Новим представником цього напряму став дрон-перехоплювач Air Baby 350 від української компанії Strix Air. Його головна перевага — висока швидкість, яка має дозволяти швидко скорочувати дистанцію до цілі.

Air Baby 350 є розвитком попередньої моделі Air Baby, яку допустили до експлуатації навесні 2026 року. Нова версія отримала не лише вищу швидкість, а й покращені маневреність та стабільність польоту.

Особливості Air Baby 350

Ключовою особливістю нового апарата стала швидкість до 350 км/год. Для перехоплювача цей параметр має принципове значення: чим швидше безпілотник здатен вийти на необхідну траєкторію, тим менше часу залишається повітряній цілі для зміни маршруту.

Air Baby 350 може перебувати в повітрі до 15 хвилин та підійматися на висоту до 6 км. Тактичний радіус застосування заявлений на рівні 35 км. Маса бойової частини становить 500 г.

Вартість апарата, за наявними даними, становить близько 43,2 тис. грн, однак остаточна ціна залежить від комплектації, зокрема встановленої камери. Також передбачені модифікації з модулем зв'язку Sine.Link.

Як працює дрон-перехоплювач Air Baby 350

Принцип застосування Air Baby 350 полягає у швидкому виявленні, супроводі та перехопленні повітряної цілі. Камера та система зв'язку забезпечують оператору інформацію, необхідну для наведення апарата, тоді як висока швидкість і маневреність дають змогу скорочувати час зближення.

За даними виробника, Sine.Link розширює можливості виявлення та супроводу цілей у складних умовах. Це особливо важливо для роботи в середовищі, де радіозв'язок може зазнавати перешкод.

Air Baby 350 проти повітряних цілей

Поява таких апаратів свідчить про поступову зміну підходів до протиповітряної оборони. Використовувати дорогі ракети для кожної дешевої повітряної цілі економічно складно, тому швидкі безпілотники-перехоплювачі можуть доповнювати традиційні засоби ППО.

Попередній Air Baby почали постачати українським військовим у лютому 2026 року. За сім місяців цього року, за заявленими даними, за його допомогою було знищено понад 1000 повітряних цілей. Це демонструє потенціал концепції масштабованого застосування недорогих перехоплювачів.

Strix Air уже працює над наступною модифікацією, яка має розвивати швидкість до 450 км/год. Якщо ці характеристики будуть підтверджені під час експлуатації, швидкісні перехоплювачі стануть одним із важливих елементів багаторівневої української ППО.

Швеція розпочала власну програму створення безпілотного винищувача, який у перспективі має працювати разом із пілотованими бойовими літаками. Оборонна компанія Saab отримала від шведського Управління із закупівель FMV замовлення на створення літаючих і наземних демонстраторів, проведення досліджень та формування концепцій майбутніх пілотованих і безпілотних авіаційних систем.

Йдеться не просто про створення ще одного ударного дрона. Програма Saab A3 розглядається як частина значно масштабнішого бачення майбутньої бойової авіації Швеції.

Безпілотний винищувач Saab A3: технологія та конструкція

Безпілотний винищувач Saab A3 створюється з урахуванням вимог до високої живучості та малопомітності. Однією з найбільш помітних особливостей демонстратора стала відсутність вертикального стабілізатора. Таке рішення безпосередньо пов'язане з прагненням зменшити радіолокаційну помітність літака.

Для сучасного бойового літака це принципово важливо. Чим складніше противнику виявити апарат, тим ближче він може підійти до небезпечної для противника зони, виконати завдання та залишити її до того, як буде перехоплений.

Водночас конструкція A3 демонструє, що шведські інженери працюють не лише над окремим літальним апаратом, а над цілою технологічною платформою. Наземні й повітряні демонстратори мають дозволити перевірити різні технічні рішення ще до переходу до повномасштабної серійної програми.

Saab A3 характеристики та терміни розробки

Перший політ безпілотного A3 запланований на 2027 рік. Серійні зразки, за нинішніми планами, можуть з'явитися лише в середині 2030-х років. Такий графік показує, наскільки складним є завдання.

На відміну від звичайного БпЛА, безпілотний винищувач повинен поєднувати швидкість, маневреність, автономність, сенсори, захищені канали зв'язку та здатність діяти в умовах активної протидії. Фактично йдеться про створення повноцінного бойового літака без кабіни пілота.

Saab A3 і Gripen: принцип роботи майбутньої системи

Головна цінність A3 може проявитися не в автономній роботі, а у взаємодії з пілотованими винищувачами. Такий підхід дозволяє розглядати безпілотник як своєрідного «напарника» для Gripen, який може виконувати частину найбільш небезпечних завдань.

У майбутньому подібні апарати потенційно зможуть діяти попереду пілотованої групи, використовувати бортові сенсори для розвідки, створювати додаткове інформаційне поле або виконувати бойові завдання. При цьому рішення про застосування системи може залишатися під контролем людини.

F-series і майбутнє шведської бойової авіації

Новий Saab A3 є частиною концепції F-series — майбутньої серії авіаційних розробок Швеції, яка включатиме технології для винищувача наступного покоління. Саме тому значення програми виходить далеко за межі одного безпілотника.

Це також показовий приклад промислової політики. Швеція інвестує у власні технології навіть тоді, коли на міжнародному ринку вже існують готові безпілотні рішення. Такий підхід дозволяє контролювати критичні технології, накопичувати інженерні компетенції та формувати власну архітектуру майбутніх збройних систем.

Український аерокосмічний розробник Destinus розкрив деталі нового озброєння, яке може суттєво розширити можливості європейського далекобійного ударного арсеналу. Йдеться про Ruta Block 3 — крилату ракету, розраховану на ураження цілей на відстані понад 2000 км.

Розробка привертає увагу не лише дальністю. Destinus прагне створити систему, виробництво якої буде повністю незалежним від американських технологій, зокрема експортних обмежень ITAR. Це потенційно робить Ruta одним із елементів майбутньої європейської архітектури далекобійних ударних засобів.

Ruta Block 3: характеристики нової крилатої ракети

Ruta Block 3 має фюзеляж завдовжки семи метрів. Ракета розрахована на бойову частину масою до 250 кг, а заявлена дальність польоту перевищує 2000 км. Крейсерська швидкість перебуває в діапазоні 700–900 км/год.

Силова установка може базуватися на турбореактивних двигунах T200, T450 або T220 власного виробництва Destinus. Такий підхід дає розробнику можливість адаптувати силову установку під різні вимоги щодо дальності, маси та конфігурації ракети.

Важливою особливістю є спосіб запуску. Ruta Block 3 створюється для розміщення у стандартному 40-футовому ISO-контейнері. Це спрощує транспортування та потенційно дозволяє інтегрувати ракетний комплекс у різні логістичні схеми без створення спеціалізованої інфраструктури.

Принцип роботи та навігація Ruta Block 3

Як і попередні системи сімейства, нова ракета орієнтована на низьковисотний політ з огинанням рельєфу. Такий профіль ускладнює її своєчасне виявлення наземними засобами протиповітряної оборони.

Навігаційний комплекс поєднує інерціальну систему, супутникову навігацію та візуальне орієнтування. Це важливо в умовах радіоелектронної боротьби, коли супутниковий сигнал може бути придушений або спотворений.

На кінцевій ділянці польоту для ідентифікації цілі використовується електронно-оптична та інфрачервона система самонаведення з алгоритмами штучного інтелекту. Залежно від завдання ракета може отримувати проникаючу, уламково-фугасну або фугасну бойову частину.

Ruta Block 2 та Kryla: чим відрізняються системи Destinus

Попередня Ruta Block 2 має схоже корисне навантаження — 250 кг, але її дальність перевищує 700 км, а швидкість становить 600–700 км/год. Для польоту використовується один двигун T150.

Окремий напрямок становить система розподіленого удару Kryla. Це компактніший боєприпас із двигуном T70, здатний нести 50-кілограмову бойову частину на понад 800 км зі швидкістю 700–800 км/год.

Kryla може запускатися з 20-футового контейнера за допомогою твердопаливного прискорювача або транспортуватися військово-транспортною авіацією на палетах 463L. Ключовою технологією є Mesh-мережа, яка дозволяє апаратам обмінюватися даними в польоті та координувати свої дії.

Навіщо Європі Ruta Block 3

Поява Ruta Block 3 відображає ширшу тенденцію: європейські країни прагнуть отримати власні засоби далекого ураження без критичної залежності від зовнішніх постачальників.

Особливо цікаво виглядає поєднання великої дальності, контейнерного запуску та відносно значного бойового навантаження. У перспективі такі системи можуть доповнювати дорожчі традиційні крилаті ракети та створювати додатковий компонент далекобійного стримування.

Втім, Ruta Block 3 поки залишається перспективною розробкою. Destinus планує розпочати льотні випробування третьої генерації у 2027 році. Саме випробування мають показати, наскільки заявлені характеристики відповідають реальним можливостям системи.

Масове використання безпілотників перетворило повітряний простір безпосередньо над передовою на одну з найбільш небезпечних зон для бронетехніки. FPV-дрони, баражуючі боєприпаси та розвідувальні БПЛА можуть атакувати машину з різних напрямків, а традиційні засоби захисту не завжди здатні своєчасно виявити загрозу.

Компанія Tactical Technology запропонувала комплекс, який будує оборону не навколо одного засобу протидії, а навколо кількох послідовних рубежів. Саме такий підхід реалізований у КАЗ S.O.V.A-2.0, призначеному для захисту БМП, бронемобілів та іншої техніки.

Комплекс активного захисту використовує кілька рівнів протидії

Архітектура S.O.V.A-2.0 передбачає поєднання різних технологій виявлення та ураження. Першим важливим елементом є радар Blood Seeker AESA. Він контролює повітряний простір і виявляє об'єкти за відбиттям радіохвиль, формуючи первинну інформацію про потенційну загрозу.

На дальньому рубежі також працює система FLYOFF-TABLET. Вона здійснює радіочастотну детекцію, визначає характеристики загрози та здатна перехоплювати аналоговий відеосигнал. Система орієнтована, зокрема, на FPV-дрони, а також апарати DJI та Autel.

Такий принцип дозволяє отримувати інформацію про БПЛА ще до того, як він наблизиться до бронемашини.

РЕБ MOROK протидіє каналам управління дронами

Якщо загроза може бути нейтралізована електронними засобами, S.O.V.A-2.0 використовує системи MOROK-4X та MOROK-1X. Вони призначені для радіоелектронного подавлення каналів управління безпілотниками та FPV.

Важливою особливістю комплексу є можливість комплектування модулями різних частотних діапазонів — від 150 до 6000 МГц. Це дає змогу адаптувати конфігурацію системи до конкретних умов експлуатації та типів повітряних загроз.

Окреме значення має здатність працювати проти FPV-дронів, які використовують оптоволоконний канал управління. У цьому випадку традиційне РЕБ не вирішує проблему, тому система переходить до інших способів виявлення та нейтралізації.

ZHNETS–M 240 забезпечує фізичне знищення БПЛА

Якщо дрон продовжує рухатися до захищеної машини, S.O.V.A-2.0 може передати завдання бойовому модулю ZHNETS–M 240. Він автоматично наводиться на ціль і використовує стрілецьку зброю калібру 7,62 мм.

Заявлена дальність роботи цього рубежу становить від 300 до 800 метрів. При цьому оптична складова комплексу забезпечує додатковий контроль повітряного простору та супроводження цілі.

Останнім фізичним рубежем є ЗОРЕПАД-6П, який захоплює безпілотник спеціальною сіткою. Система розрахована на роботу у секторі 360 градусів, що особливо важливо для бронемашини, яка може зазнати атаки з будь-якого напрямку.

Багаторівнева ППО стає необхідністю для бронетехніки

Головна перевага S.O.V.A-2.0 полягає не в окремому радарі, засобі РЕБ чи бойовому модулі, а в їхньому об'єднанні в одну систему. Якщо один спосіб протидії виявляється непридатним, комплекс може використовувати наступний рубіж.

Такий підхід особливо актуальний на тлі поширення різних типів БПЛА — від FPV та комерційних квадрокоптерів до «Ланцетів» і «Молній». Водночас заяви виробника про здатність системи виявляти та нейтралізувати будь-які російські безпілотники варто розглядати саме як позицію розробника, адже реальна ефективність залежатиме від конкретних умов бойового застосування.

Сучасна війна дедалі більше перетворюється на протистояння масованих атак безпілотниками та крилатими ракетами. Для захисту військових і цивільних об’єктів потрібні не лише дорогі далекобійні комплекси, а й системи, здатні швидко реагувати на численні цілі на відносно невеликих дистанціях. Саме в цьому напрямку рухаються європейський оборонний концерн MBDA та компанія WITU, представивши нову концепцію ближньої протиповітряної оборони.

Особливості нової системи ППО

Нова система ППО створюється насамперед для боротьби з безпілотниками та крилатими ракетами. Її ключовою особливістю стала стаціонарна пускова установка, розрахована одразу на 32 зенітні ракети. Така конфігурація відрізняється високою щільністю боєкомплекту та орієнтована передусім на відбиття масованих атак.

Концептуально установка нагадує пускові рішення ізраїльського комплексу «Залізний купол». Ймовірний сценарій застосування передбачає розміщення таких пускових позицій навколо важливих об’єктів, енергетичної інфраструктури, військових баз або на потенційних напрямках польоту повітряних цілей.

Характеристики зенітної ракети

Основним елементом комплексу стане новий перехоплювач, який MBDA розробляє спільно з партнерами. Заявлена дальність ураження становить до 6 км, а максимальна висота перехоплення — близько 5 км. Цього достатньо для боротьби з багатьма типами ударних БПЛА та крилатими ракетами на фінальній ділянці польоту.

Особливий інтерес викликає інфрачервона головка самонаведення. Подібне рішення вже використовується в перехоплювачі Counter Mass Interceptor (CMI) від MBDA. Ця ракета інтегрована до зенітного комплексу Raven, який застосовується Україною.

Інфрачервоне наведення дозволяє перехоплювачу самостійно супроводжувати теплову сигнатуру цілі на завершальному етапі польоту. Це потенційно зменшує залежність від постійного супроводу ракети наземною станцією.

32 ракети — запуск кожні дві секунди

Головна перевага нової системи ППО — її орієнтація на боротьбу з кількісно великим повітряним нападом. Боєкомплект із 32 ракет дає можливість послідовно атакувати значну кількість цілей без негайного перезаряджання установки.

Не менш важливою є заявлена швидкість запуску: перехоплювачі можуть стартувати з інтервалом приблизно дві секунди. У разі підтвердження таких показників комплекс зможе швидко створювати щільну зону ураження перед захищеним об’єктом.

Водночас ефективність залежатиме не лише від кількості ракет. Критично важливими залишаться можливості радара, системи управління, виявлення низьколетючих цілей та здатність комплексу розподіляти перехоплювачі між одночасними загрозами.

Ставка на масовані атаки дронами

Нова зенітна ракета демонструє важливу тенденцію європейської оборонної промисловості — створення спеціалізованих засобів для боротьби з дешевшими масовими цілями. Використовувати дорогі ракети далекої дії проти кожного безпілотника економічно невигідно, тому багаторівнева ППО потребує окремого шару ближнього перехоплення.

Саме тут 32-зарядна установка може стати особливо корисною. Її завданням буде не заміна далекобійних комплексів, а прикриття останньої лінії оборони. Такий підхід стає дедалі актуальнішим на тлі розвитку масованих ударів БПЛА та потенційної необхідності захищати велику кількість об’єктів.

Україна продовжує активно розвивати клас недорогих ударних безпілотників, здатних доповнювати дорожчі системи ураження. На цьому тлі українська компанія GrimTech представила Grim LA-80 — апарат літакового типу, орієнтований передусім на боротьбу зі стаціонарними цілями в тиловій зоні противника. Концепція дрона показує, що на перший план виходить не лише дальність, а й можливість швидко виготовляти велику кількість апаратів.

Grim LA-80: характеристики українського ударного дрона

Grim LA-80 розрахований на корисне навантаження до 5 кг та заявлену дальність польоту до 80 км. При цьому характеристики безпілотника безпосередньо залежать від маси вантажу. За навантаження близько 2 кг дальність може збільшуватися приблизно до 100 км.

Таке співвідношення характеристик свідчить про практичну орієнтацію конструкції. Апарат не позиціонується як універсальний далекобійний дрон, натомість його завданням є доставка відносно невеликого бойового навантаження до визначеної цілі.

Основними цілями можуть бути стаціонарні укріплення, бліндажі, капоніри та техніка. Саме проти таких об'єктів недорогий безпілотник може бути економічно доцільнішим за застосування значно дорожчих засобів ураження.

Конструкція та технологія виробництва Grim LA-80

За конструкцією Grim LA-80 нагадує російські безпілотники типу «Молния», однак важливою особливістю українського проєкту є ставка на технологічність виробництва. Серійний корпус виготовляють методом вакуумного формування, який дає змогу отримувати легкі та достатньо міцні конструкції без надмірного ускладнення виробничого процесу.

У конструкції використовуються пінопластові крила, алюмінієві труби та фанера. Такий набір матеріалів знижуе собівартість і спрощуе ремонт або масштабування виробництва.

Окрему увагу приділили вантажному відсіку. Його конструкція адаптована під боєприпаси різних типів і значного діаметра. Передбачена можливість змінювати положення вантажу, що дозволяє коригувати балансування безпілотника.

Зв'язок і керування ударним дроном

Одним із головних факторів, який визначатиме реальну дальність Grim LA-80, є не стільки запас енергії, скільки надійність каналу керування. Для апарата розглядаються базовий радіоканал, цифровий відеозв'язок та супутниковий зв'язок Starlink.

Саме супутниковий канал розробники розглядають як пріоритетний варіант для стабільного керування на значній відстані. Це потенційно дозволяє зменшити залежність від традиційного радіоканалу, хоча водночас створює додаткові вимоги до бортового обладнання та енергоспоживання.