За інформацією Головного управління розвідки Міноборони України, у серпні безпілотники, запущені з морських платформ Magura, знищили російський зенітний ракетно-гарматний комплекс «Панцир-С1», уразили дві пускові установки С-400 та антену управління безпілотниками «Оріон».

Ще один незвичайний приклад застосування морських дронів зафіксували в липні. Тоді безпілотна платформа доставила наземного робота на Кінбурнську косу для виконання бойового завдання. Це демонструє можливість використання морських безпілотників не лише для ураження цілей, а й для транспортування роботизованих систем.

Паралельно розробники випробовують запуск важких ударних безпілотників Nemesis безпосередньо з морських платформ. Такий підхід потенційно дозволяє застосовувати авіаційні дрони для атак по об'єктах, розташованих далеко від узбережжя.

Українські морські безпілотники перетворюються на універсальні платформи, які можуть поєднувати розвідувальні, ударні та транспортні функції. Їхнє застосування поступово розширює можливості українських сил у Чорному морі та за його межами.

Наприкінці жовтня поблизу Лимана українські бойові роботи атакували позиції противника без безпосередньої участі піхотинців. Залежно від призначення такі платформи можуть оснащуватися гранатометами, вибуховими пристроями та протитанковим озброєнням.

Важливу роль відіграє взаємодія наземних роботів із повітряними безпілотниками. Літаючі дрони забезпечують роботизованим платформам огляд місцевості, виконуючи функцію «очей», а також можуть доставляти машини за лінію фронту. Військова експертка Ульріке Франке вважає Україну одним зі світових лідерів у застосуванні наземних бойових роботів.

Водночас основна частина таких комплексів поки використовується для логістики та евакуації поранених. За даними Міністерства оборони України, лише протягом жовтня наземні роботизовані комплекси виконали 31 398 логістичних та евакуаційних місій. Для порівняння, у січні цей показник становив 7511 операцій.

Однією з головних проблем залишається залежність роботів від каналів зв’язку. Російські засоби радіоелектронної боротьби можуть пригнічувати сигнал і перешкоджати дистанційному керуванню. Саме тому розробники дедалі активніше впроваджують у наземні платформи елементи штучного інтелекту, які мають забезпечити можливість автономної роботи навіть за втрати зв’язку з оператором.

Наземні роботизовані комплекси поступово стають важливою частиною українського війська — від доставки вантажів та евакуації поранених до виконання бойових завдань без безпосередньої присутності військових.

Q-Strike розроблений як спеціалізована морська платформа протидії безпілотникам. Катер оснащений 36 пусковими установками для зенітних дронів Cicada, максимальна дальність ураження яких заявлена на рівні до 12 км. Такий боєкомплект дозволяє платформі одночасно мати значний запас засобів перехоплення повітряних загроз.

Окрім зенітних дронів, Q-Strike отримає дистанційно керовану бойову турель із великокаліберним кулеметом GAU-19 калібру 12,7 мм. За представленою концепцією, катер матиме значний боєкомплект для цього озброєння. Поєднання двох типів засобів ураження розширює можливості платформи у боротьбі з безпілотниками.

Загалом запас озброєння Q-Strike, за оцінкою представленої концепції, може забезпечити перехоплення приблизно пів сотні безпілотників. Це робить катер платформою з великим боєзапасом, розрахованою на протидію численним повітряним цілям.

Важливою особливістю Q-Strike є наявність власних засобів виявлення повітряних загроз. Для цього катер оснащений чотирма компактними радіолокаційними станціями, які забезпечують круговий огляд на 360 градусів. Така конфігурація має дозволяти виявляти цілі з різних напрямків.

Для подальшого супроводження виявлених об'єктів на борту передбачена спеціальна щогла з оптико-прицільною станцією та додатковою малою РЛС. Ці системи призначені для спостереження за повітряними цілями та забезпечення роботи засобів ураження.

Крім того, Q-Strike обладнаний ще однією щоглою з оптико-електронною системою. Вона використовуватиметься для керування безекіпажним катером, огляду навколишнього простору та спостереження за ситуацією навколо платформи.

Таким чином, Q-Strike поєднує функції морського носія зенітних дронів і мобільного засобу виявлення повітряних загроз. Наявність чотирьох радарів кругового огляду, оптико-прицільних систем, додаткової оптико-електронної станції та великого боєзапасу є ключовими особливостями представленої концепції.

Розробка FLANQ та Diehl Defence демонструє підхід до створення спеціалізованих безекіпажних морських платформ, орієнтованих на протидію безпілотникам. Q-Strike має не лише засоби ураження, а й власний комплекс виявлення та супроводження цілей, що є важливою складовою його концепції.

За інформацією виробника, представлена конструкція має ширину близько 1,5 метра та важить менш ніж 20 кг. Завдяки невеликим розмірам і масі таку установку потенційно можна використовувати там, де немає можливості розмістити традиційну вітротурбіну або виділити для неї велику ділянку землі.

Особливо перспективним є поєднання невеликих вітроустановок із сонячними панелями. Сонячна енергетика виробляє електроенергію за наявності сонячного світла, тоді як вітротурбіна може генерувати її за відповідних вітрових умов, зокрема вночі або в похмуру погоду.

Така комбінація дозволяє доповнювати два джерела відновлюваної енергії та потенційно зменшувати залежність будівель від централізованого електропостачання. Для домовласників і бізнесу це може стати додатковим способом отримувати власну електроенергію, особливо в регіонах із високою вартістю електрики.

Втім, реальна ефективність компактних турбін залежить від швидкості та стабільності вітру, особливостей розташування будівлі й умов монтажу. Перед встановленням також необхідно оцінити рівень шуму, вібрації та навантаження на дах.

Подібні технології змінюють підхід до використання міського простору: дах будівлі може бути не лише місцем для сонячних панелей, а й майданчиком для невеликої вітрової електростанції.

Розробка HYDIS відбувається в межах європейської програми PESCO TWISTER та координується організацією OCCAR. Проєкт має стати одним із ключових елементів майбутньої європейської системи протиракетної оборони, яка повинна забезпечити захист від сучасних гіперзвукових і балістичних засобів ураження.

Особливу увагу розробники приділяють протидії гіперзвуковим ракетам, зокрема таким, як китайський DF-17, а також маневруючим балістичним ракетам. Складність боротьби з такими цілями полягає у високій швидкості польоту та здатності змінювати траєкторію, що ускладнює їх своєчасне виявлення, супроводження та перехоплення.

Ракета HYDIS: чотириступенева конструкція та технологія Hit-to-Kill

За попередньою концепцією, HYDIS матиме чотириступеневу конструкцію та використовуватиме принцип кінетичного перехоплення Hit-to-Kill. Це означає, що для знищення цілі ракета не потребуватиме традиційної вибухової боєголовки: ураження відбуватиметься завдяки прямому зіткненню з об'єктом на високій швидкості.

Передбачається, що перехоплювач зможе працювати у верхніх шарах атмосфери на висотах приблизно 30–45 км. Саме на цьому рівні планується перехоплювати гіперзвукові та балістичні ракети з крутими траєкторіями польоту.

Технології HYDIS: двигуни Avio та штучний інтелект для перехоплення ракет

Технологічною основою HYDIS стануть напрацювання сімейства ракет Aster. У проєкті також передбачено використання твердопаливних двигунів італійської компанії Avio та інших європейських виробників. Одним із важливих елементів системи має стати штучний інтелект, який допомагатиме прогнозувати траєкторію цілі та динамічно змінювати точку перехоплення в реальному часі.

Окремий напрям розробки — інтеграція ракети з наявними пусковими платформами. Зокрема, передбачається сумісність із корабельними вертикальними пусковими установками американського стандарту Mk 41 та європейськими Sylver. Також розглядається можливість використання наземних комплексів.

HYDIS проти американських SM-3 та GPI: у чому головна відмінність

Однією з головних особливостей HYDIS порівняно з американськими розробками є прагнення об'єднати можливості боротьби з гіперзвуковими та балістичними ракетами в одному типі перехоплювача.

Для порівняння, американська система GPI (Glide Phase Interceptor), яку розробляють за участю Японії, орієнтована на перехоплення гіперзвукових ракет на етапі планування. Система SM-3, своєю чергою, призначена для перехоплення балістичних ракет середньої та проміжної дальності за межами атмосфери.

Таким чином, HYDIS має поєднати завдання, які в американській системі протиракетної оборони розподілені між різними перехоплювачами. За задумом MBDA, це дозволить спростити формування боєзапасу та логістику обслуговування системи.

Ще одна особливість європейської розробки — вимоги до роботи в умовах обмеженої кількості засобів радіолокаційного виявлення. Система проєктується з розрахунком на можливість ефективного функціонування навіть за підтримки одного радара дальньої дії. Водночас передбачена її інтеграція з майбутніми європейськими космічними системами раннього попередження Odin's Eye та JEWEL.

Вартість ракети HYDIS: Європа розраховує здешевити перехоплення ракет

Економічний аспект також є одним із заявлених пріоритетів програми. За оцінками MBDA, серійний перехоплювач HYDIS може коштувати приблизно втричі дешевше за американський SM-3. Для порівняння, у наданих проєктних оцінках вартість різних модифікацій SM-3 становить від 9–12 млн доларів для Block IB до приблизно 27 млн доларів для Block IIA. Водночас остаточна вартість HYDIS залежатиме від результатів розробки та серійного виробництва.

Країни та компанії — учасники європейського проєкту HYDIS

У розробці HYDIS бере участь широка європейська промислова кооперація. На першому етапі головними країнами-замовниками та співфінансистами виступають Франція, Німеччина, Італія та Нідерланди. До промислового консорціуму залучено 19 компаній і понад 30 субпідрядників із 14 європейських країн.

Окрім чотирьох держав-лідерів, у кооперації беруть участь підприємства та наукові центри Іспанії, Бельгії, Фінляндії, Естонії, Швеції, Данії, Румунії, Угорщини, Хорватії та Австрії. Велика Британія має статус країни-спостерігача.

Головним підрядником є MBDA France із залученням підрозділів концерну в Італії, Німеччині та Іспанії. За розробку силових установок відповідають італійська Avio, німецька Bayern-Chemie та французька Roxel. Системи керування ступенями розробляє ArianeGroup, а до створення сенсорів і радарів залучені Thales та LYNRED. Космічний напрям стеження представляє OHB System, а інтеграцію з пусковими установками Mk 41 — нідерландська GKN Fokker.

На наступному етапі програми, який передбачає повномасштабні льотні випробування, очікується розширення міжнародної кооперації до 17 країн-учасниць. Серед держав, які приєдналися або висловили підтримку подальшій реалізації проєкту, називаються Польща, Норвегія, Литва, Чехія та Словаччина. Також 11 держав консорціуму заявили про готовність виділити додаткові 133 млн євро.

Коли з'явиться європейська ракета-перехоплювач HYDIS: етапи та строки розробки

Реалізація HYDIS розрахована на кілька послідовних етапів. Перший розпочався у грудні 2024 року та має завершитися виходом із концептуальної фази у травні 2027 року. Другий етап запланований із середини 2027-го до середини 2029 року. У цей період передбачено проведення повномасштабних льотних випробувань прототипу перехоплювача.

Vektrex — це перспективна система ураження, яка поєднує конструктивні особливості традиційного артилерійського снаряда та планувальної авіабомби. Головна особливість розробки — здатність не просто рухатися за балістичною траєкторією після пострілу, а планувати й маневрувати під час польоту, збільшуючи дальність і розширюючи можливості точного ураження цілей.

Проєкт Vektrex орієнтований на модернізацію артилерійських можливостей без необхідності створення принципово нових артилерійських систем. Розробник розглядає боєприпас як універсальну платформу, яку можна адаптувати до різних способів запуску, зокрема зі 155-мм гармат, реактивних систем залпового вогню та перспективних повітряних носіїв.

Vektrex LRMP: конструкція та принцип роботи маневреного снаряда

Основою концепції Vektrex є поєднання артилерійського запуску з аеродинамічним плануванням. Після пострілу боєприпас використовує спеціальні аеродинамічні елементи для зміни траєкторії та продовження польоту. Завдяки цьому він має долати значно більші відстані, ніж традиційні артилерійські снаряди.

На відміну від звичайного боєприпасу, який переважно рухається за розрахованою балістичною траєкторією, Vektrex передбачає можливість маневрування в повітрі. Це має забезпечити гнучкіше коригування польоту та підвищити можливості ураження цілей на значній відстані.

Ще однією особливістю розробки є модульне корисне навантаження. Такий підхід передбачає можливість адаптації боєприпасу до різних завдань. Серед заявлених можливостей також зазначається ураження рухомих цілей, що є важливою вимогою для сучасних високоточних систем озброєння.

Дальність Vektrex: до 200 км зі 155-мм артилерійської гармати

Однією з найважливіших характеристик Vektrex є заявлена дальність стрільби. За інформацією розробника, під час запуску зі стандартної 155-мм артилерійської гармати з довжиною ствола 52 калібри боєприпас може долати до 200 км.

Цей показник суттєво розширює можливості традиційної ствольної артилерії. Для порівняння, звичайні артилерійські снаряди мають значно меншу дальність польоту, а її збільшення зазвичай потребує спеціалізованих боєприпасів або додаткових технічних рішень.

Використання Vektrex потенційно дозволить артилерійським підрозділам уражати цілі на значній відстані, зберігаючи можливість застосування наявних гармат калібру 155 мм.

Запуск із HIMARS та повітряних носіїв

Розробка Vektrex не обмежується використанням у ствольній артилерії. Серед перспективних варіантів інтеграції розглядається запуск із реактивних систем залпового вогню HIMARS із використанням ракет ER-GMLRS та PrSM.

Окремий напрям — повітряне застосування. У межах запропонованої концепції розглядається використання перспективної модифікації далекобійної ракети AIM-174B Gunslinger як носія для семи боєприпасів Vektrex. За цією концепцією, замість штатної бойової частини та головки самонаведення ракета могла б нести групу компактних маневрених боєприпасів. Для такого варіанта заявляється потенційна дальність ураження понад 600 км.

Робота без GPS та ураження рухомих цілей

Серед ключових можливостей Vektrex розробник називає здатність працювати в умовах відсутності або придушення сигналу GPS. Це важлива характеристика для сучасного поля бою, де засоби радіоелектронної боротьби можуть створювати перешкоди для супутникової навігації.

Здатність зберігати функціональність за таких умов має підвищити стійкість боєприпасу до навігаційних перешкод. Крім того, можливість ураження рухомих цілей розширює потенційний перелік завдань, для яких може використовуватися Vektrex.

General Atomics і Rheinmetall: спільне виробництво Vektrex у Європі

Перші випробування Vektrex відбулися у 2025 році. Наступним важливим етапом розвитку проєкту стало партнерство американської General Atomics із німецьким оборонним концерном Rheinmetall.

У червні 2026 року компанії підписали меморандум про взаєморозуміння щодо співпраці у сфері спільного виробництва Vektrex. Партнерство спрямоване на розвиток виробничих можливостей і модернізацію артилерійських спроможностей союзників.

Співпраця американської та німецької компаній має об'єднати технологічні розробки General Atomics із досвідом Rheinmetall у виробництві артилерійських систем і боєприпасів. Одним із потенційних напрямів стане забезпечення країн-партнерів далекобійними високоточними засобами ураження.

Arctic Hunter USV створили з урахуванням вимог британської програми Type 92 Королівських військово-морських сил Великої Британії. Вона передбачає формування флоту нового типу, у якому традиційні кораблі з екіпажами діятимуть спільно з безекіпажними платформами. Такий підхід дозволяє залучати автономні судна до тривалого спостереження та виконання окремих завдань без постійної присутності військових на борту.

За основу Arctic Hunter USV взяли один із комерційних проєктів Kongsberg Maritime, призначених для експлуатації в арктичних умовах. Судно адаптували до військового використання, оснастили технологіями дистанційного й автономного керування та передбачили можливість інтеграції спеціалізованого обладнання.

Одним із головних елементів комплексу є гідролокатор британської компанії Thales UK. Він призначений для пошуку підводних човнів і виявлення підводних об’єктів. Також судно обладнане захищеними системами військового зв’язку, які забезпечують обмін інформацією та взаємодію з іншими платформами.

Конструкція Arctic Hunter USV передбачає значну вантажопідйомність і достатню площу палуби для розміщення додаткового обладнання. Завдяки цьому безекіпажне судно може адаптуватися до різних завдань, зокрема тривалого спостереження, збору інформації та підтримки протичовнових операцій.

Особливістю проєкту є орієнтація на роботу з передової бази забезпечення за Північним полярним колом. Arctic Hunter USV має діяти в умовах Арктики, де великі відстані, суворий клімат і складність постійної присутності кораблів з екіпажами створюють додаткові виклики для військово-морських сил. Безекіпажна платформа повинна посилити наявні можливості спостереження за підводною обстановкою та допомогти виявляти активність підводних човнів.

Виробництво суден Kongsberg Maritime планує організувати спільно з британською суднобудівною компанією Balaena Maritime. Будівництво має відбуватися на верфі в Біркенгеді. За планами розробників, до кінця поточного десятиліття судна повинні бути готові до встановлення військового обладнання та оперативного розгортання.

У Kongsberg Maritime також розглядають можливість застосування Arctic Hunter USV іншими країнами НАТО та учасниками Об’єднаних експедиційних сил (JEF). Це відкриває перспективу використання платформи в межах міжнародної співпраці для спостереження за підводною обстановкою та посилення протичовнової оборони в північних морських районах.

Heimdall — це мініатюрна бортова радіолокаційна головка кінцевого наведення. Її встановлюють у носовій частині дрона. На початку польоту перехоплювач отримує приблизні координати цілі, а на фінальному етапі має точно виявити її та скоригувати траєкторію.

Зазвичай на останній ділянці польоту оператор використовує тепловізійну камеру. Але погана погода може суттєво ускладнити візуальне наведення. Heimdall пропонує інший підхід: на відстані приблизно 100–500 метрів радар передає оператору радіолокаційне зображення замість звичайного відео. Радіохвилі здатні проходити крізь хмари й туман, які перешкоджають роботі оптичних та тепловізійних сенсорів.

За даними Valkyrie Dynamics, пристрій важить близько 100 грамів, а його цільова ціна за умови серійного виробництва становить менш як 300 євро. Така компактність і вартість зроблять технологію доступною для масового використання на безпілотниках-перехоплювачах.

Heimdall підтримує як ручне керування FPV-дроном, так і автономний політ у поєднанні з модулем наведення. Остаточне рішення щодо ураження цілі залишається за оператором або системою керування перехоплювача.

Наразі компанія інтегрує радар із розробками українських виробників дронів-перехоплювачів і систем наведення. Нещодавні льотні випробування Heimdall провели спільно з Korven Systems — українсько-естонським розробником автономних систем для безпілотників-перехоплювачів.

В основі Sea Tridon лежить 40-мм скорострільна гармата Bofors L/70, історія якої бере початок у 1930-х роках. За майже століття конструкція пройшла значну технологічну еволюцію. Сучасна система використовує нові матеріали, програмовані боєприпаси з попередньо сформованими уламками та неконтактними підривачами, а також цифрові інтерфейси управління і контролю.

Розробка Sea Tridon стала результатом адаптації артилерійської системи до нових умов ведення бойових дій. Спочатку гармати створювалися для морського застосування, однак у 2023 році їх адаптували для наземного використання з метою протидії безпілотникам і баражувальним боєприпасам. Тепер технологія повертається до морського середовища у складі нового сімейства Sea Tridon.

За інформацією BAE Systems, сімейство включає чотири конфігурації, які відрізняються рівнем автономності та можливостями управління вогнем.

Базовою моделлю є Bofors 40 Mk 4 — легка повністю автоматизована морська гармата, яку можна безпосередньо інтегрувати в загальну бойову систему військового корабля.

Інша конфігурація Sea Tridon має вищий рівень автономності завдяки вбудованій електрооптичній системі управління вогнем. Це дозволяє встановлювати її навіть на кораблях, які не мають власної системи управління озброєнням.

Найбільш комплексним рішенням є Sea Trinity — повноцінна автономна система ближньої оборони CIWS. Вона оснащена власною радіолокаційною системою та використовує програмовані боєприпаси. Завдяки цьому комплекс може самостійно виявляти й супроводжувати повітряні цілі та забезпечувати реагування на загрози без необхідності інтеграції з повноцінною корабельною системою управління вогнем.

Поява Sea Tridon відображає тенденцію до створення модульних артилерійських систем, здатних протидіяти масованим атакам безпілотників. Поєднання 40-мм автоматичної гармати, програмованих боєприпасів та автономних засобів управління вогнем дозволяє розширити можливості корабельної протиповітряної оборони.

За даними виробника, Providence працює в частотному діапазоні 600–8500 МГц, а заявлена дальність виявлення сигналів безпілотників сягає 30 км. Комплекс автоматично сканує радіоефір і визначає тип виявленого сигналу.

Система підтримує роботу з аналоговими відеоканалами, зокрема інвертованим відео, цифровими системами Walksnail та mesh-мережами, які використовують російські ударні безпілотники типу «Герань».

Однією з можливостей Providence є перехоплення аналогового відео FPV-дрона в реальному часі. Крім того, комплекс здатний розділяти та групувати сигнали кількох безпілотників, а для власних апаратів передбачена ідентифікація за craft name, що допомагає відрізняти свої дрони від сторонніх.

Отриману інформацію та відео можна передавати через локальний вебінтерфейс, а також інтегрувати з інформаційними системами «Вежа» та DELTA.

Окремий напрям розвитку — інтеграція Providence із комплексом радіоелектронної боротьби «Дамба». У такій конфігурації система виявлятиме та класифікуватиме безпілотні загрози, після чого передаватиме відповідну інформацію засобам РЕБ для подальшого застосування радіоелектронних перешкод.

Таким чином, December1 прагне об'єднати в одному технологічному комплексі виявлення безпілотників та передачу інформації для протидії їм, скорочуючи потребу в окремому поєднанні обладнання різних виробників.

Providence встановлений на поворотній платформі з круговим оглядом на 360 градусів. Передбачені дистанційне керування та оновлення програмного забезпечення через вебінтерфейс. Це також дозволяє поповнювати бібліотеку сигнатур у міру появи нових систем зв'язку та керування безпілотниками.

Комплекс передбачений для використання на стаціонарних об'єктах, поблизу лінії фронту та на мобільних платформах. Зокрема, його можна встановлювати на автомобілі, бронетехніку та інші транспортні засоби.

За інформацією виробника, Providence вже проходив випробування в бойових підрозділах на Донецькому, Запорізькому та Сумському напрямках.

Під час вогневих випробувань ASGARD 134 встановили на броньовану машину класу MRAP серії JLTV. Інтегрована система пройшла перевірку із застосуванням кількох тисяч набоїв, що дозволило оцінити надійність роботи механізмів та точність ведення вогню.

Основою озброєння став кулемет Dillon Aero M134D зі скорострільністю до 3000 пострілів за хвилину. Така характеристика забезпечує високу щільність вогню, що особливо важливо під час протидії швидкісним малорозмірним повітряним цілям.

Для виявлення та супроводження повітряних об'єктів бойовий модуль обладнаний сучасним оптико-електронним комплексом спостереження та прицілювання. Він призначений для виявлення дрібних повітряних цілей у будь-який час доби.

Важливою особливістю ASGARD 134 є дистанційне керування озброєнням. Оператор може здійснювати спостереження та вести вогонь, перебуваючи всередині броньованої машини під захистом її корпусу.

Розробка Valhalla Turrets орієнтована на посилення мобільної протиповітряної оборони та створення додаткового рубежу боротьби з безпілотними загрозами за допомогою високої щільності кулеметного вогню.

Морська модифікація B-STRIKE 1000 призначена для запуску з морських платформ і ураження рухомих надводних цілей. Заявлена дальність польоту становить близько 1000 км. Однією з ключових особливостей ракети має стати маневровий бойовий блок MaRV (Maneuverable Reentry Vehicle), здатний змінювати траєкторію на кінцевій ділянці польоту.

За задумом розробників, маневрування бойового блока дозволить досягти точності влучання з відхиленням менш ніж 10 метрів, а також ускладнить його перехоплення корабельними системами протиракетної оборони.

Для ураження рухомих морських цілей передбачається використання зовнішнього цілевказання, зокрема інформації супутникової розвідки. На завершальному етапі польоту бойовий блок має використовувати власну головку самонаведення.

Окрім протикорабельних завдань, ракета збереже можливість ураження наземних об'єктів, зокрема укріплених споруд. Для цього передбачена багатофункціональна бойова частина з можливістю повітряного підриву або підриву із затримкою після проникнення в ціль.

ArianeGroup розглядає кілька варіантів морського базування ракети. Серед них — запуск із перспективних корабельних вертикальних пускових установок із шахтами діаметром 25 дюймів або використання спеціалізованих палубних пускових установок, створених на основі наземного варіанта комплексу.

Ще один запропонований варіант передбачає розміщення ракети на безекіпажних надводних апаратах на підводних крилах. Такі платформи, за задумом розробників, могли б забезпечувати приховане розгортання та швидкий вихід у райони запуску, зокрема в прибережних водах.

Основою проєкту стала наземна балістична ракета B-STRIKE 1000, яка входить до нового сімейства далекобійних систем B-STRIKE. Програма спрямована на створення європейських засобів наземного ураження великої дальності зі звичайними бойовими частинами. Концепцію сімейства представили спільно з французькими компаніями Thales і Soframe.

Під час розробки ArianeGroup спирається на технологічний досвід, отриманий у межах створення стратегічних балістичних ракет M51, які становлять основу морської компоненти французьких сил ядерного стримування.

Коли концепцію буде реалізовано, Європа отримає перспективний клас ракетного озброєння, орієнтований на ураження рухомих морських цілей на значній відстані.

Українська безпілотна авіація поступово перетворилася на один із ключових інструментів протидії російській військовій машині. Нічні запуски далекобійних ударних дронів, які спрямовуються на об'єкти в глибокому тилу противника, стали частиною масштабної кампанії, що охоплює російську територію та тимчасово окупований Крим. За кожною такою операцією стоїть складна система, яка об'єднує виробництво безпілотників, процеси логістики, підготовку екіпажів, командні пункти та технічний персонал.

Французьке видання Le Figaro опублікувало репортаж перебуваючи всередини 1-го окремого центру безпілотних систем, журналісти якого провели кілька ночей разом із українськими військовими. Вони побували на пускових майданчиках і в командному пункті, спостерігали за підготовкою безпілотників та координацією нічних операцій. Журналісти показали особливості роботи підрозділу, який відіграє важливу роль у проведенні далекобійних ударів по російській військовій та інфраструктурній системі.

1-й окремий центр безпілотних систем: основа української далекобійної кампанії

1-й окремий центр безпілотних систем був створений у 2022 році як експериментальний проєкт. За словами офіцера підрозділу Серафима Гордієнка з позивним Фалько, сьогодні на нього припадає близько 90% усіх далекобійних ударів України. Основою діяльності центру став асиметричний підхід до ведення війни, який передбачає вплив на інфраструктуру, що забезпечує функціонування російської армії.

Як пояснює Фалько, знищення особового складу та бойової техніки не є єдиним способом послаблення противника. Значно важливу роль відіграють склади пального й боєприпасів, логістичні об'єкти та командні пункти. Саме ці елементи забезпечують пересування військової техніки, постачання ресурсів і координацію бойових дій.

Українська кампанія далекобійних ударів охоплює середні та великі відстані. Інтенсивність запусків може сягати 1000 безпілотників за ніч. Серед об'єктів, які стають цілями таких операцій, називаються електростанції, нафтобази, аеродроми та інші елементи інфраструктури на території Росії й окупованих територій.

Окремим напрямком є порушення транспортного сполучення між Кримом, окупованими територіями та Росією. А удари по автомобільних, залізничних і водних шляхах мають ускладнювати російську військову логістику та забезпечення підрозділів на фронті.

FP-2 Fire Point: український ударний безпілотник із бойовою частиною до 200 кг

Одним із безпілотників, які використовує 1-й окремий центр, є FP-2 української компанії Fire Point. Цей апарат має аеродинамічну схему невеликого літака з пропелерним двигуном і належить до категорії ударних безпілотних систем, призначених для ураження об'єктів на значній відстані.

Згідно з характеристиками, FP-2 здатний нести до 200 кг вибухівки та долати відстань до 700 км. Такі параметри забезпечують можливість застосування безпілотника проти об'єктів, розташованих далеко від лінії бойового зіткнення.

Підготовка апаратів до запуску відбувається на мобільних платформах. Перед виконанням завдання безпілотники проходять необхідні підготовчі процедури, після чого їх заправляють пальним і готують до виконання місії. Запуски проводяться вночі, а самі майданчики та маршрути переміщення військові ретельно приховують.

За словами військового з позивним Орел, збільшення дальності польоту суттєво змінило умови роботи екіпажів. Раніше безпілотники доводилося запускати приблизно за 35 км від лінії фронту, що створювало додаткові ризики для персоналу. Тепер більша дальність польоту дозволяє проводити операції з віддаленіших позицій.

Система управління БпЛА: як координуються нічні операції

Важливою складовою української далекобійної кампанії є система управління безпілотниками та координації екіпажів. Журналісти побували в одному з командних пунктів на сході України, місце розташування якого не розголошується з міркувань безпеки.

У приміщенні встановлені великі екрани, на які передається інформація від операторів, що перебувають у різних регіонах країни. За допомогою платформи відеозв'язку пілоти демонструють зображення з безпілотників, а черговий офіцер стежить за перебігом місій і координує їх виконання.

Офіцер із позивним Зима пояснює, що безпосереднє управління безпілотником здійснюють пілот і штурман. За необхідності вони можуть використовувати автопілот. У командному пункті відстежують перебіг операцій, отримують відеосигнали та забезпечують взаємодію між екіпажами.

Для оцінювання об'єктів і результатів операцій, за словами військових, використовуються супутникові знімки західної розвідки, а також інформація із соціальних мереж. Це дозволяє отримувати додаткові відомості після завершення місій.

Російська ППО та РЕБ: нові виклики для українських безпілотників

Умови застосування українських далекобійних безпілотників поступово ускладнюються. Якщо на початкових етапах військові неодноразово відзначали відсутність значного опору за лінією фронту, то згодом російська сторона посилила протидію.

Зокрема, Росія розгорнула додаткові засоби радіоелектронної боротьби та мобільні групи протиповітряної оборони. Їхня діяльність впливає на роботу українських безпілотників і створює додаткові перешкоди під час виконання місій.

Під час однієї з нічних операцій журналісти спостерігали, як на окремих відеотрансляціях зображення завмирало, а згодом відновлювалося. Частина спроб ураження цілей виявилася невдалою через вплив російських засобів РЕБ.

За словами офіцера Фалька, удари середньої та великої дальності є взаємопов'язаними. Він зазначає, що протидія російським радарам і системам протиповітряної оборони є важливою складовою загальної кампанії далекобійних операцій.

Удари українських дронів по Криму та російській інфраструктурі

Особливу увагу приділено нічним операціям у тимчасово окупованому Криму. За словами військових, після російської анексії півострів перетворився на масштабну військову базу, тому удари по розташованих там об'єктах є частиною кампанії з протидії російським військовим можливостям.

Під час однієї з місій, українські безпілотники прямували до об'єктів енергетичної інфраструктури. На екранах командного пункту відображалися відеоматеріали з апаратів, які перебували над морською акваторією та наближалися до визначених об'єктів.

Частина трансляцій демонструвала ураження цілей, однак робота російських засобів радіоелектронної боротьби вплинула на перебіг інших місій. Після кількох невдалих спроб військові переходили до інших завдань. Остаточне оцінювання результатів операцій мало відбуватися пізніше, з використанням супутникових знімків та інформації із соціальних мереж.

Офіцер Зима пояснює, що основна увага підрозділу зосереджена на об'єктах, які забезпечують функціонування російської військової системи. За його словами, йдеться про пошук економічного ефекту від ураження інфраструктури противника та раціональне використання наявних ресурсів.

У підрозділі служать військові з різним цивільним досвідом: колишні інженери, фахівці з телекомунікацій та представники інших професій. Робота на пускових майданчиках і в командних пунктах вимагає постійної концентрації, технічної підготовки та взаємодії між різними фахівцями.

За словами військового Орла, перші запуски супроводжувалися сильними емоціями, однак із часом робота перетворилася на звичний процес. Він також відзначає, що виробник Fire Point удосконалює безпілотники та автоматизує окремі процеси їх підготовки.

Нова версія створюється з розрахунком на масове виробництво та призначена для виконання завдань із високоточного ураження військових об'єктів противника. Серед заявлених напрямків застосування — протидія логістичній інфраструктурі та рухомим цілям.

Поява Black Betty пов'язана з розвитком сімейства RAM-2X, яке вже використовується українськими підрозділами. За оприлюдненими даними, на рахунку ударних безпілотників цього сімейства понад 450 уражених цілей.

Black Betty — більш дешева модифікація RAM-2X

Black Betty є новою модифікацією українського баражуючого боєприпасу RAM-2X. Основний акцент під час її створення зроблено на зниженні вартості виробництва та можливості масштабування випуску.

Для оборонної промисловості це важливий напрямок розвитку безпілотних технологій, оскільки серійне виробництво передбачає необхідність поєднання функціональності виробу з економічною доступністю.

RAM-2X належить до категорії баражуючих боєприпасів оперативно-тактичного призначення. Безпілотник розроблений для ураження об'єктів противника та здатний тривалий час перебувати в повітрі.

Серед особливостей сімейства називають використання різних каналів зв'язку, високий ступінь автоматизації та можливість інтеграції систем штучного інтелекту.

Технології RAM-2X: автоматизація та штучний інтелект

Однією з технологічних особливостей RAM-2X є можливість оснащення системами штучного інтелекту. Такі рішення належать до напрямку автоматизації безпілотних платформ і розширюють можливості обробки інформації бортовими системами.

Комплекс також характеризується різноманітністю засобів зв'язку, що дозволяє використовувати різні технологічні рішення для передавання інформації та взаємодії з операторами.

У конструкції передбачена можливість використання бойових модулів різних конфігурацій. Зокрема, в оприлюднених характеристиках RAM-2X згадуються варіанти бойової частини з ударним ядром.

Водночас докладні технічні параметри нової модифікації Black Betty та повний перелік оновлень публічно не розкриваються.

Shark-M і RAM-2X: розвиток українських безпілотних систем

Окремим напрямком розвитку продукції «Укрспецсистемс» є розвідувальний безпілотник Shark-M. Він здатний тривалий час перебувати в повітрі та призначений для ведення спостереження й отримання розвідувальної інформації.

За наданими характеристиками, тривалість польоту Shark-M може сягати 7 годин. Також повідомляється про можливість використання апарата для ретрансляції сигналу та інформаційної підтримки інших безпілотних систем.

Shark-M і RAM-2X представляють різні напрямки розвитку українських БПЛА: розвідувальний та ударний. Їхнє поєднання демонструє прагнення виробників розвивати не окремі безпілотники, а взаємопов'язані технологічні комплекси.

Завдання виконав екіпаж «Retro» батальйону Darknode 412-ї бригади Nemesis, який входить до Сил безпілотних систем. Представників підрозділу компанія залучила до розробки перехоплювача ще на початковому етапі. ВІДЕО тут

ZIRKA: українська розробка для перехоплення безпілотників

Дрон-перехоплювач ZIRKA від української компанії NOCTIS вперше представили у червні 2026 року. Його створення відбувалося за інвестиційної підтримки та з використанням експертизи Vyriy Industries.

Перша версія апарата мала максимальну швидкість понад 340 км/год, робочу висоту до 6 км, заявлений радіус дії 30 км і час перебування в повітрі до 20 хвилин. Характеристики модернізованої модифікації наразі не розкриваються.

Однією з особливостей ZIRKA є бортовий комп'ютер на базі Raspberry Pi 5 із навченою моделлю комп'ютерного зору. Вона аналізує відеокадри в реальному часі та шукає характерні ознаки безпілотників типу «Шахед».

Система здатна автоматично виявляти повітряну ціль на відстані до 1 км. Після підтвердження оператором вона самостійно супроводжує об'єкт. Судячи з оприлюдненого відео, така система збережена і в модернізованій версії перехоплювача.

Успішне перехоплення «Герані-5» стало одним із прикладів бойового застосування українського дрона ZIRKA проти російського реактивного безпілотника.

Автономні морські платформи поступово стають важливою складовою сучасних технологій морського спостереження. Одним із таких рішень є Bluebottle — безекіпажний надводний апарат австралійської компанії Ocius Technology, розроблений для тривалого патрулювання, розвідки та контролю морського простору. Його головна особливість полягає у використанні трьох природних джерел енергії: сонячного світла, вітру та хвиль.

Завдяки такій енергетичній системі Bluebottle може тривалий час працювати у відкритому морі без необхідності дозаправлення. Найдовше підтверджене розгортання апарата перевищило шість місяців. Це дозволяє використовувати платформу для тривалих місій спостереження, під час яких традиційне забезпечення екіпажу та регулярне повернення судна до бази не потрібні.

Bluebottle — автономний морський дрон компанії Ocius Technology

Bluebottle — це автономний надводний безекіпажний апарат завдовжки 7,4 метра, створений австралійською компанією Ocius Technology. Його конструкція орієнтована на тривале перебування в морському середовищі та виконання завдань із патрулювання, збору розвідувальної інформації й спостереження.

На відміну від звичайних суден, які потребують регулярного поповнення запасів пального, Bluebottle використовує природні джерела енергії. Сонячне світло, вітер і хвилі забезпечують роботу рухової системи та бортового обладнання.

Така концепція дає змогу значно збільшити тривалість автономного перебування апарата в морі. За наявними даними, найдовша підтверджена місія Bluebottle тривала понад шість місяців.

Сонячна енергія, вітер і хвилі: принцип роботи Bluebottle

Основою енергетичної концепції Bluebottle є поєднання трьох природних ресурсів. Сонячна енергія використовується для забезпечення електроживлення бортових систем, тоді як вітер і хвилі забезпечують енергію для руху апарата.

Поєднання цих джерел дозволяє Bluebottle підтримувати тривалу автономну роботу без традиційного паливного забезпечення. При цьому апарат може залишатися в морі протягом декількох місяців, виконуючи поставлені завдання зі спостереження.

Важливою особливістю такої архітектури є можливість одночасного забезпечення руху та функціонування сенсорного обладнання. Це дозволяє використовувати морський дрон не лише як автономну платформу, а і як засіб тривалого збору інформації про морське середовище.

Радари, камери та гідроакустичні системи для морської розвідки

Bluebottle може оснащуватися різними сенсорними комплексами залежно від характеру поставлених завдань. Серед доступного обладнання — радіолокаційні станції, оптичні та інфрачервоні камери, а також гідроакустичні системи.

Радіолокаційне обладнання призначене для спостереження за надводною обстановкою. Оптичні камери забезпечують візуальний контроль, а інфрачервоні сенсори дозволяють отримувати інформацію в тепловому діапазоні.

Окремий напрямок можливостей становлять гідроакустичні системи, призначені для виявлення підводних цілей. Завдяки поєднанню різних типів сенсорів безекіпажний апарат може збирати інформацію про надводну та підводну обстановку.

Супутниковий зв'язок та штучний інтелект у системі Bluebottle

Зібрана бортовими сенсорами інформація передається операторам через супутниковий зв'язок. Це забезпечує дистанційний доступ до даних, отриманих під час автономного перебування апарата у відкритому морі.

Для роботи з інформацією також застосовуються алгоритми штучного інтелекту. Вони допомагають аналізувати зібрані дані та виявляти потенційні загрози.

Поєднання автономної морської платформи, супутникового передавання інформації та алгоритмів аналізу даних формує технологічну основу Bluebottle. Апарат може тривалий час перебувати в районі спостереження, збирати інформацію за допомогою різних сенсорів і передавати її операторам.

Технічні можливості та призначення морського дрона Bluebottle

Основні характеристики Bluebottle пов'язані з автономністю, використанням відновлюваних джерел енергії та можливістю встановлення різноманітного сенсорного обладнання.

Довжина апарата становить 7,4 метра. Енергетична система використовує сонячне світло, вітер і хвилі. Найдовше підтверджене перебування Bluebottle у морі перевищило шість місяців без дозаправлення.

Серед можливих завдань платформи — тривале патрулювання, морське спостереження, розвідка, виявлення надводних і підводних цілей. Для цього апарат може комплектуватися радіолокаційними станціями, оптичними та інфрачервоними камерами й гідроакустичними системами.

Передавання інформації здійснюється через супутниковий зв'язок, а алгоритми штучного інтелекту допомагають аналізувати отримані дані та визначати потенційні загрози.

Bluebottle поєднує автономність, використання сонячної енергії, вітру та хвиль, дистанційне передавання інформації й різноманітні сенсорні системи. Розроблений Ocius Technology апарат призначений для тривалого перебування в морі та виконання завдань спостереження і розвідки без необхідності постійного повернення до берега.

Роберт Бровді, відомий за позивним «Мадяр», виступив на 13-му Київському міжнародному економічному форумі (КМЕФ-2026), де підняв питання міжнародного експорту українських оборонних технологій. Основна увага його виступу була зосереджена на тому, що Україна повинна пропонувати іноземним партнерам не лише готові безпілотники, а й цілі технологічні екосистеми, практичні знання та досвід їх застосування.

За словами командувача, українські напрацювання у сфері безпілотних систем поступово перетворюються на окрему конкурентну перевагу держави. Водночас існує ризик, що інші країни зможуть раніше за Україну перетворити ці технологічні досягнення на економічний ресурс, отримуючи доступ до інформації про застосування безпілотників і розвиваючи власні оборонні рішення.

Українські безпілотники: конкурентна перевага не лише в техніці

Однією з головних тез виступу Роберта Бровді стало розмежування між самим безпілотником і системою, яка забезпечує його ефективне застосування. За його словами, для більшості країн світу БПЛА залишаються передусім технічними виробами. Натомість українська перевага полягає у взаємодії військових підрозділів, інженерів і виробників, які постійно працюють над удосконаленням технологій.

Особливістю цієї моделі є безперервний зворотний зв'язок між розробниками та військовими. Практичний досвід використання безпілотних систем дає змогу виявляти недоліки, адаптувати технічні рішення та вдосконалювати продукцію відповідно до реальних потреб. Саме така взаємодія, за словами командувача, формує нові стандарти сучасної війни.

Йдеться не просто про виробництво більшої кількості безпілотників, а про створення цілісної екосистеми, у якій технологічні розробки, практичні компетенції та досвід військових доповнюють одне одного.

Експорт оборонних технологій та українського бойового досвіду

Роберт Бровді наголосив, що Україна повинна пропонувати міжнародним партнерам комплексний продукт. До нього мають входити не лише готові безпілотні літальні апарати, а й технології, знання щодо їх застосування та відповідні компетенції особового складу.

За його словами, іноземні фахівці не беруть безпосередньої участі в бойових діях, тому їхнє розуміння українського досвіду залишається частковим. Передача систематизованих знань і практичних напрацювань може допомогти країнам-партнерам інтегрувати українські технології у власні безпекові протоколи.

Предметом міжнародної співпраці можуть стати цілі технологічні комплекси, а не окремі зразки обладнання. Такий підхід передбачає передачу не тільки технічного виробу, а й знань та компетенцій, необхідних для його ефективного використання.

Україна як центр розвитку військових інновацій

Окремо командувач Сил безпілотних систем звернув увагу на зміну міжнародного сприйняття України. За його словами, до повномасштабної війни країна асоціювалася у світі переважно з Чорнобилем і Тарасом Шевченком. Тепер Україну знають як державу, яка протистоїть російській агресії та виводить безпілотні технології на принципово новий рівень.

Бровді також застеріг від ризику втрати часу у виході на міжнародні ринки. За його оцінкою, інші держави вже починають капіталізувати українські технологічні напрацювання, маючи частковий доступ до даних про застосування безпілотників.

Він наголосив, що розвиток експорту має стати стратегічним національним інтересом України. Відкриття міжнародних ринків для українських оборонних розробок, на його думку, може перетворити цю сферу на майбутню бюджетоутворювальну галузь.

За словами Роберта Бровді, саме український досвід практичного застосування безпілотних систем, поєднаний із технологіями та компетенціями, має стати важливою складовою міжнародної оборонної співпраці

Українська крилата ракета «Довгий Нептун» стала розвитком вітчизняної ракетної програми, започаткованої ще до початку російсько-української війни. Створена на основі протикорабельної ракети Р-360, нова модифікація отримала збільшені габарити, потужнішу бойову частину та можливість уражати наземні об'єкти на значній відстані. Ракета вже пройшла випробування та була застосована в бойових умовах, зокрема для удару по російському військовому аеродрому «Борисоглєбськ» у Воронезькій області.

За оприлюдненими відомостями, програма поступово перетворилася з проєкту берегового протикорабельного комплексу на основу для створення декількох ракетних конфігурацій із різними можливостями та призначенням.

Історія створення української ракети «Нептун»

Розробка української ракети «Нептун» розпочалася у 2010 році в конструкторському бюро «Луч» з ініціативи його керівника Олега Коростельова. На початковому етапі підприємство фінансувало роботи власним коштом. У 2012 році держава відкрила дослідно-конструкторську роботу зі створення нової ракети.

Особливої актуальності цей проєкт набув після окупації Криму у 2014 році, коли Україна втратила частину військово-морських сил і берегових ракетних засобів. Виникла необхідність створення власного озброєння, здатного протидіяти російським кораблям у Чорному та Азовському морях.

Перші публічні льотні випробування ракети відбулися 30 січня 2018 року. У грудні того самого року Р-360 успішно знищила надводну мішень, подолавши маршрут завдовжки 280 км. 23 серпня 2020 року береговий ракетний комплекс РК-360МЦ «Нептун» офіційно прийняли на озброєння Збройних сил України.

Початкова версія ракети призначалася насамперед для боротьби з надводними кораблями. Її дальність становила від 7 до 280 км, а маса бойової частини — 150 кг. Під час польоту над морем ракета могла рухатися на висоті 3–10 метрів над поверхнею води, розвиваючи швидкість близько 900 км/год.

«Довгий Нептун»: перехід до ураження наземних цілей

Повномасштабна війна поставила перед українськими розробниками нові завдання. Виникла потреба адаптувати наявну ракетну платформу для ураження військових об'єктів, розташованих углибині території противника. Для цього знадобилися зміни конструкції, системи наведення та бойової частини.

Про розробку нової модифікації стало відомо навесні 2023 року. У грудні того самого року тодішній заступник міністра оборони України Іван Гаврилюк публічно назвав її «Довгим Нептуном».

У березні 2025 року президент України Володимир Зеленський повідомив, що ракета пройшла випробування та успішне бойове застосування. Нова модифікація отримала індекс Р-360Л.

Порівняно з початковою протикорабельною версією, «Довгий Нептун» має довший корпус, збільшений діаметр, змінену носову частину та більші кермові поверхні. Ці конструктивні відмінності пов'язані з адаптацією ракети до нового призначення та збільшенням її можливостей.

Технічні характеристики ракети «Довгий Нептун»

За оприлюдненими даними, нова ракета комплексу «Нептун-Д» має такі основні характеристики:

Дальність польоту — до 1000 км.

Довжина ракети — близько 6 метрів.

Діаметр корпусу — 500 мм.

Маса бойової частини — 260 кг.

Призначення — ураження наземних цілей.

Окремо повідомляється про можливість польоту над складним рельєфом місцевості, проходження маршруту без супутникової навігації та наведення на наземні об'єкти.

Дослідник ракетного озброєння Фабіан Гоффман припускає, що для навігації може використовуватися система корекції за рельєфом місцевості TERCOM. Такий підхід передбачає зіставлення особливостей поверхні з попередньо заданими навігаційними даними та дає змогу орієнтуватися без постійного використання супутникових сигналів. Водночас точна конфігурація системи наведення «Довгого Нептуна» офіційно не розкрита.

Нова пускова установка на шасі Tatra

Разом із ракетою змінилася і наземна частина комплексу. «Довгий Нептун» отримав нову пускову установку на автомобільному шасі Tatra. Вона обладнана двома великими транспортно-пусковими контейнерами квадратного перерізу.

Імовірно, перехід до нової конструкції був зумовлений збільшенням габаритів ракети, через що використання попередньої пускової установки стало складнішим.

У ніч проти 14 листопада 2025 року Володимир Зеленський уперше оприлюднив відео з оновленою пусковою платформою. Це стало публічним підтвердженням появи нового варіанта наземного обладнання ракетного комплексу.

Інші модифікації сімейства «Нептун»

Українська ракетна програма передбачає не лише створення «Довгого Нептуна». У жовтні 2025 року Міністерство оборони України продемонструвало ще одну конфігурацію ракети, яку називають «Товстим Нептуном».

На корпусі цієї версії помітні два бічні напливи, призначені для розміщення додаткового палива. Офіційні технічні характеристики модифікації не оприлюднювалися. За оцінками, вона може мати бойову частину масою 150 кг і дальність польоту в межах 400–600 км.

Таким чином, сімейство «Нептун» розвивається одразу в декількох конструктивних напрямках, хоча повний перелік модифікацій та їхні можливості залишаються непублічними.

Бойове застосування «Довгого Нептуна» проти російського аеродрому

Одним із відомих прикладів застосування нової української ракети став удар по військовому аеродрому «Борисоглєбськ» у Воронезькій області Росії 15 жовтня 2025 року.

За оприлюдненими данними, Сили оборони України використали для атаки ракети «Довгий Нептун». Унаслідок удару було знищено щонайменше чотири російські бомбардувальники Су-34, ще два літаки отримали пошкодження.

Цей епізод продемонстрував застосування української ракети сімейства «Нептун» для ураження наземних військових об'єктів на значній відстані від української території.

Український «Нептун», який спочатку створювався як протикорабельна ракета, отримав нові конструктивні варіанти та розширене призначення. «Довгий Нептун» став однією з таких модифікацій, орієнтованою на ураження наземних цілей. Водночас значна частина технічних характеристик, особливостей навігації та можливостей нових конфігурацій залишається нерозкритою.

Українська оборонна розробка «Шабля» отримала нові можливості застосування завдяки інтеграції з наземним роботизованим комплексом GEREON. Компанії ARX Robotics та ROBONEERS забезпечили сумісність дистанційно керованого бойового модуля з роботизованою платформою, що дозволяє поєднувати різні конфігурації озброєння з єдиною наземною системою.

За повідомленням компанії, перші постачання інтегрованих комплексів здійснюватимуть відповідно до оперативних потреб Сил оборони України. Таким чином, український бойовий модуль зможе використовуватися у складі роботизованої платформи, конфігурація якої передбачає адаптацію до різних завдань.

Бойовий модуль «Шабля»: п’ять варіантів озброєння

«Шабля» — це лінійка модульних дистанційно керованих бойових модулів українського виробництва ROBONEERS. Її особливістю є наявність декількох варіантів озброєння, які відрізняються типом установленої зброї.

До сімейства входять п’ять основних модифікацій: «Шабля 7,62», призначена для встановлення кулемета ПКТ; «Шабля M240» під кулемет M240; «Шабля К-2», оснащена двома автоматами АК-74; «Шабля M2» під великокаліберний кулемет M2 Browning; а також «Шабля Mk.19(M)», розрахована на автоматичний гранатомет Mk.19.

Така лінійка дозволяє обирати конфігурацію бойового модуля залежно від потреб підрозділу. На одній наземній роботизованій платформі можуть використовуватися різні варіанти озброєння — від автоматичної стрілецької зброї до автоматичних гранатометів.

Модульний принцип побудови передбачає можливість адаптації комплексу до конкретної конфігурації. Це дає змогу використовувати різні модифікації «Шаблі» без необхідності створення окремої наземної платформи для кожного типу озброєння.

Наземний робот GEREON: модульна конструкція та інтеграція озброєння

НРК GEREON є роботизованою наземною платформою, модульна конструкція якої дозволяє адаптувати комплекс до різних завдань і змінювати конфігурації озброєння.

Інтеграція з бойовим модулем «Шабля» розширює можливості застосування цієї платформи. Поєднання двох розробок дозволяє використовувати різні типи озброєння на одному роботизованому комплексі залежно від обраної модифікації.

Важливою особливістю такого рішення є сумісність систем двох виробників. ARX Robotics та ROBONEERS об'єднали свої розробки в єдину конфігурацію, яка передбачає використання українських бойових модулів на наземному роботизованому носії GEREON.

ARX Robotics і ROBONEERS про інтеграцію «Шаблі» з GEREON

Генеральний директор ROBONEERS Антон Скрипник наголосив, що бойовий модуль «Шабля» розроблявся з урахуванням необхідності адаптації до оперативних потреб військових підрозділів.

За його словами, інтеграція з платформою GEREON демонструє сумісність розробок двох компаній і сприяє прискоренню розгортання необхідних можливостей на передовій.

У компанії також повідомили, що перші постачання інтегрованих систем відбуватимуться відповідно до оперативних потреб Сил оборони України.

Оборонна промисловість демонструє прискорення виробництва далекобійного озброєння. Компанія Destinus повідомила про вихід на темп виготовлення до 300 крилатих ракет Ruta на місяць. За твердженням виробника, це більше, ніж уся Європа випускала протягом року до початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну. Загальна кількість виготовлених ракет Ruta B1 вже перевищила 1750 одиниць.

Одночасно підприємство розпочало виробництво збільшеної модифікації Ruta Block 2, яка отримала потужніше корисне навантаження, більшу дальність польоту та оновлену конструкцію. Ці зміни мають розширити можливості застосування системи та спростити її транспортування і зберігання.

Крилаті ракети Destinus Ruta: виробництво 300 одиниць на місяць

Для забезпечення високих темпів випуску Destinus розбудувала власне виробництво ключових компонентів. Йдеться про двигуни, корпуси, авіоніку та системи наведення. Така модель дозволяє компанії контролювати основні етапи виробничого процесу та зменшувати залежність від зовнішніх постачальників.

Важливу роль у виробничій програмі відіграють турбореактивні двигуни T150 із тягою близько 1,5 кН. Їх використовують у ракетах Ruta Block 1, а також постачають іншим виробникам озброєння. За оцінками компанії, вже у 2027 році Destinus зможе забезпечувати потреби європейського ринку в силових установках цього класу, включно із замовленнями для України.

Окремою особливістю виробничої політики є відмова від китайських компонентів. Це підкреслює прагнення Destinus створити незалежну виробничу базу.

Ruta Block 2: дальність понад 700 км і бойове навантаження 250 кг

Нова Ruta Block 2 стала наступним етапом розвитку сімейства крилатих ракет Destinus. За оновленими даними виробника, модифікація розрахована на корисне навантаження масою 250 кг і дальність польоту понад 700 км.

Однією з головних конструктивних особливостей стала зміна форми фюзеляжу. Замість попередньої конфігурації нова версія отримала коробчастий корпус та інтегрований механізм складання крила. Завдяки цьому ракету можна розміщувати у транспортно-пусковому контейнері.

Важливим нововведенням став твердопаливний стартовий прискорювач. Він забезпечує початковий розгін під час запуску, що дозволяє використовувати контейнер як засіб транспортування та пуску без окремої пускової рейки.

Таким чином, Ruta Block 2 отримала конструкцію, орієнтовану не лише на збільшення дальності та корисного навантаження, а й на спрощення логістики. Можливість зберігати, транспортувати та запускати ракету з одного контейнера може бути особливо важливою для формування великих запасів озброєння.

Виробництво ракет Ruta: нові виклики для європейських армій

Генеральний директор Destinus Михайло Кокорич звернув увагу на те, що зі збільшенням виробництва ракет головним викликом для європейських військових стає їх практичне застосування. Для цього необхідно створювати спеціалізовані підрозділи, розвивати інфраструктуру зберігання, технічного обслуговування та забезпечення цілевказання.

Це важливий аспект розвитку оборонної промисловості. Збільшення кількості виготовлених ракет саме по собі не гарантує відповідного зростання бойових можливостей. Потрібні підготовлений персонал, належна інфраструктура та організована система забезпечення.

Україна вже використовує крилаті ракети Ruta для ударів по російських об'єктах. Тому масштабування виробництва Destinus і поява Block 2 мають практичне значення для розвитку європейського ракетного виробництва та розширення промислової бази, здатної забезпечувати потреби України.

Версія Rusty Dagger Block 40 може оснащуватися бойовою частиною масою від 45 до 112 кг. Ракету також можна запускати з літаків, а для використання з наземних або морських платформ у хвостовій частині встановлюють твердопаливний стартовий прискорювач.

Заявлена дальність авіаційної версії Rusty Dagger становить близько 556 км під час запуску з малої висоти та близько 926 км — із середньої висоти зі швидкісних літаків. Водночас дальність наземної конфігурації Block 40 наразі не розголошується.

Силова установка ракети включає чеський турбореактивний двигун PBS TJ80. Для супутникової навігації в умовах інтенсивної радіоелектронної протидії передбачена восьмиелементна CRPA-антена, стійка до перешкод.

За наданою інформацією, Україна вже успішно застосовувала ці ракети. Розробка Rusty Dagger з урахуванням українських потреб спрямована на розширення можливостей далекобійного ураження завдяки доступнішому озброєнню.

Дрони стають важливим елементом протиповітряної оборони, допомагаючи протидіяти російським ударним безпілотникам, зокрема «Шахедам», а також іншим повітряним цілям. Розвиток таких систем дає змогу розширювати можливості мобільних підрозділів ППО та доповнювати традиційні засоби перехоплення. Серед відомих розробок — Sting, Merops, P1-SUN, F7 LITAVR та Octopus-100.

Головна особливість цього класу безпілотників полягає у поєднанні відносно компактної конструкції, високої швидкості та спеціалізованих систем керування. Водночас характеристики різних моделей суттєво відрізняються, а частина технічних параметрів залишається закритою. Тому порівнювати їх варто не лише за максимальною швидкістю, а й за дальністю, висотою застосування, способом виявлення цілі та ступенем автоматизації перехоплення.

P1-SUN: український дрон-перехоплювач із модульною конструкцією

P1-SUN розробила компанія Skyfall, відома також виробництвом FPV-дронів Shrike та важких безпілотників Vampire. Система належить до рішень, створених для боротьби з повітряними загрозами, зокрема ударними безпілотниками типу «Шахед».

За наведеними характеристиками, P1-SUN може розвивати швидкість 300–450 км/год, підійматися на висоту до 5000 метрів і долати відстань до 23 км. Конструкція поєднує риси квадрокоптера та швидкісного перехоплювача. Апарат виготовляють із використанням пластику й технологій 3D-друку, а модульна архітектура спрощує виробництво та обслуговування. Орієнтовна вартість одного дрона, за наданими даними, становить близько 1000 доларів.

Економічність і можливість масштабування виробництва роблять P1-SUN перспективним інструментом для протидії масованим повітряним атакам. Однак реальна ефективність залежить також від виявлення цілей, організації управління та умов застосування.

Sting: швидкісний FPV-перехоплювач компанії Wild Hornets

Sting — розробка української компанії Wild Hornets. Його призначення охоплює боротьбу з ударними безпілотниками «Шахед» і «Герань», баражувальними боєприпасами «Ланцет» та розвідувальними БпЛА.

Заявлена максимальна швидкість Sting становить 280–315 км/год, висота застосування сягає 7000 метрів, а дальність польоту — до 37 км. Орієнтовна вартість одного апарата становить менш як 2000 доларів. Поєднання швидкості та висотних характеристик розширює можливості протидії різним повітряним загрозам. Водночас результативність перехоплення залежить від своєчасного виявлення цілі, умов польоту та роботи операторів.

Merops: технологічна співпраця та швидкість

Merops — український проєкт перехоплювача, технологічною основою якого, за наданою інформацією, стали рішення американської компанії Swift Beat. Заявлена швидкість апарата перевищує 280 км/год, тоді як інші технічні характеристики публічно не розкриваються. Орієнтовна вартість становить 15 000 доларів.

Обмеженість доступних даних не дозволяє повноцінно порівняти Merops з іншими моделями за дальністю, висотою та автономністю. Проте цей приклад демонструє, що розвиток перехоплювачів відбувається не лише через створення нових конструкцій, а й завдяки використанню технологій та інженерних напрацювань міжнародних партнерів.

F7 LITAVR: тепловізійне спостереження та наведення без GPS

Український F7 LITAVR розробила компанія F-Drones. За оприлюдненими характеристиками, дрон розвиває швидкість до 300 км/год, має дальність застосування до 36 км і може перебувати в повітрі до 15 хвилин. Маса бойової частини становить 500 грамів.

Апарат оснащений денною та тепловізійною камерами, а інерційна система наведення може працювати без використання GPS. Знешкодження цілі передбачене кінетичним ударом або підривом бойової частини. Успішні випробування та кодифікація відбулися влітку 2025 року, а восени того ж року розпочалися серійне виробництво та постачання до підрозділів ЗСУ.

Octopus-100: швидкість і автоматичне донаведення

Особливістю Octopus-100 стали його швидкісні та висотні параметри, які помітно виділяють апарат серед більшості існуючих безпілотних перехоплювачів. Дрон здатний розвивати швидкість понад 300 кілометрів на годину, що дозволяє ефективно працювати проти швидких повітряних цілей, включаючи ударні безпілотники, і оперативно скорочувати дистанцію до об'єкта перехоплення.

Не менш важливим параметром є робоча висота 4500 метрів. Такий показник розширює діапазон застосування системи та дозволяє знищувати цілі, які раніше залишалися складними для перехоплення за допомогою стандартних FPV-рішень.

У компанії розробника також зазначають збільшений радіус дії апарату. Це означає, що дрон здатний працювати як безпосередньо над об'єктом захисту, а й перехоплювати загрозу підступах, створюючи необхідний простір реакції системи обороны.

Українські дрони-перехоплювачі Sting, Merops, P1-SUN, F7 LITAVR та Octopus-100 представляють різні підходи до боротьби з повітряними загрозами. Їхня головна цінність полягає у розширенні інструментів протиповітряної оборони. Результат залежить від поєднання засобів виявлення, зв'язку, управління та різних ешелонів перехоплення.

Сучасна війна ставить перед військовими розробниками принципове питання: що забезпечує більшу перевагу на полі бою — технологічно досконала зброя чи можливість швидко виробляти її у великих кількостях? Досвід російсько-української війни демонструє, що в умовах масштабного протистояння вирішальне значення має не лише рівень технологій, а й вартість виробів, швидкість їх постачання та можливість оперативно поповнювати запаси.

Йдеться передусім про глобальні війни, у яких держави змушені підтримувати тривале протистояння на великих територіях. За таких умов навіть найсучасніша система озброєння може зіткнутися з обмеженнями виробничих потужностей, високою ціною та тривалими строками виготовлення. Натомість простіші рішення, які можна випускати масово, дають змогу швидше насичувати ними фронт і компенсувати втрати.

Масове виробництво БПЛА: приклад російської «Молнії»

Одним із показових напрямів є застосування розвідувальних безпілотників. На початкових етапах повномасштабної війни Росія активно використовувала апарати «Зала», «Суперкам» та «Орлан». Проте згодом противник почав розвивати концепцію застосування дешевших безпілотників, зокрема «Молнії».

За наведеним прикладом, замість одного дорожчого розвідувального БПЛА можна виготовити десятки простіших апаратів. Вони поступаються складнішим системам за характеристиками, однак їхня кількість дає змогу розширювати присутність безпілотників на фронті. Крім того, «Молнія» стала одним із засобів ударного ураження на середніх дистанціях.

Цей підхід демонструє, як масове виробництво БПЛА змінює структуру безпілотної авіації. Замість орієнтації виключно на складні й дорогі платформи виробники можуть робити ставку на доступніші вироби, які простіше виготовляти та застосовувати у великих кількостях.

Дешеві дрони-перехоплювачі та протиповітряна оборона

Подібний принцип застосовується й у протидії ударним безпілотникам. Україна обрала концепцію масового використання відносно дешевих перехоплювачів Sting та P1-SUN для боротьби з бензиновими «Шахедами».

Логіка такого підходу полягає у співвідношенні вартості засобу перехоплення та кількості доступних апаратів. Якщо система недорога й може вироблятися у великих обсягах, її легше розподіляти між підрозділами та використовувати для захисту значної території.

Водночас ефективність такої концепції залежить від характеристик цілей, умов перехоплення та результативності конкретних систем. Масовість сама по собі не гарантує успіху, але дає можливість створювати ширше покриття й підтримувати необхідний темп застосування засобів протиповітряної оборони.

Фронтова РЕБ: простота замість дорогих систем

Ще один приклад — засоби радіоелектронної боротьби. Україна та Росія широко використовують на фронті відносно прості пристрої перешкод, створені на основі доступних китайських електронних модулів.

Такий підхід дає змогу швидко розгортати засоби РЕБ без очікування на виробництво складних спеціалізованих комплексів. При цьому дешеві пристрої не обов'язково замінюють усі можливості високотехнологічних систем, але можуть виконувати конкретні завдання на тактичному рівні.

У цьому й полягає відмінність між створенням універсального складного комплексу та швидким виробництвом спеціалізованого пристрою. У масштабній війні обидва підходи можуть доповнювати один одного, залежно від потреб підрозділів і характеру загроз.

Дешеві ракети та перевантаження ППО

Схожий принцип простежується у сфері ракетного озброєння, перспективне застосування дешевших крилатих ракет «Бандероль» замість дорожчих «Калібрів». Такий підхід передбачає можливість збільшення кількості засобів ураження за аналогічного бюджету.

Для систем протиповітряної оборони масовані атаки створюють додаткове навантаження: необхідно виявляти, супроводжувати та перехоплювати численні цілі, використовуючи обмежені запаси ракет. Саме тому вартість і доступність засобів ураження мають значення не лише для атакувальної сторони, а й для організації оборони.

Подібна логіка стосується й військового зв'язку. Російські підрозділи використовують дешевші китайські цифрові радіостанції DMR замість дорожчих спеціалізованих радіостанцій «Азарт». Масова закупівля доступніших пристроїв дає змогу забезпечувати базові потреби зв'язку в більшій кількості підрозділів.

Технологічність і масовість у сучасній війні

Розроблення складних військових систем потребує інженерних ресурсів, часу та значних фінансових вкладень. У масштабній війні ці чинники обмежують швидкість оновлення озброєння. Тому виробники дедалі більше уваги приділяють рішенням, які можна швидко вдосконалювати, виготовляти серійно та масштабувати відповідно до потреб фронту.

Показовим є й питання вартості бронетехніки, танки ціною близько 10 мільйонів знищуються дешевими дронами вартістю приблизно 300 доларів. Наведене співвідношення ілюструє різницю у вартості платформ та засобів ураження.

Нові системи виявлення, зв'язку, навігації, наведення та протидії засобам радіоелектронної боротьби є важливими складовими сучасного озброєння. Ключове завдання полягає в тому, щоб поєднувати технологічність із доступною ціною, швидким виробництвом і можливістю масштабування.

Розробка орієнтована на протидію загрозам, які перевищують можливості стандартних засобів боротьби з безпілотниками. Заявлені характеристики ракети передбачають перехоплення цілей на висоті понад 9 км і застосування в різних погодних умовах.

Представляючи систему, президент Helsing Ніклас Кьолер наголосив на поєднанні ракетних двигунів, доступної всепогодної радіолокаційної головки самонаведення та двох незалежних європейських ланцюгів постачання. За його словами, це має забезпечити автономні можливості ураження повітряних цілей на висоті до 10 км за доступною ціною та з можливістю промислового виробництва.

AD-2 Ambush: характеристики ракети-перехоплювача

Ракета AD-2 Ambush оснащена твердопаливним ракетним двигуном, який, за заявленими даними, дає змогу розвивати швидкість понад 2,5 Маха. Бойовий радіус дії перевищує 20 км, а максимальна висота ураження цілей становить понад 9 км. Такі параметри визначають призначення системи для перехоплення повітряних об’єктів, які можуть діяти за межами висотних можливостей багатьох недорогих засобів протиповітряної оборони.

Окремою характеристикою AD-2 Ambush є можливість застосування вночі та за складних метеорологічних умов. Для цього ракета використовує радіолокаційну головку самонаведення, розраховану на роботу за різних погодних обставин.

Радіолокаційне наведення та штучний інтелект

Для наведення на ціль AD-2 Ambush використовує бортову радіолокаційну головку самонаведення з підтримкою штучного інтелекту. На середній ділянці траєкторії політ ракети коригується за допомогою команд, які надходять від наземних радіолокаційних станцій. Таким чином, система поєднує зовнішню корекцію траєкторії з бортовими засобами наведення.

Конструкція головки самонаведення передбачає можливість масового виробництва без використання ексклюзивних компонентів. Цей підхід, за заявою компанії, має сприяти доступності виробу та розширенню його промислового випуску.

Запуск AD-2 Ambush і розгортання системи

Пуск ракети-перехоплювача здійснюється зі спеціальних транспортно-пускових контейнерів. Кожен контейнер може вміщувати від 20 до 40 ракет. Передбачена можливість розміщення контейнерів на автомобільній техніці або залізничних платформах, що дає змогу використовувати різні типи транспортних носіїв.

Компанія Helsing також заявляє про наявність двох незалежних європейських ланцюгів постачання. Цей елемент є частиною підходу до організації виробництва AD-2 Ambush у промислових масштабах.

Актуальність проєкту пов’язана з розширенням застосування Росією реактивних ударних дронів у війні проти України. На відміну від традиційних безпілотників із двигунами внутрішнього згоряння, реактивні апарати мають вищу швидкість польоту, що ускладнює їх перехоплення наявними засобами. Тому розробка швидкісних перехоплювачів стає одним із напрямів протидії таким повітряним загрозам.

F-Jet 80: характеристики реактивного дрона-перехоплювача

За задумом розробників, F-Jet 80 отримає малогабаритний реактивний двигун із тягою 8–10 кгс. Саме створення перехоплювача з такою силовою установкою є однією з головних цілей проєкту. Очікується, що реактивний двигун дасть змогу ефективно протидіяти російським безпілотникам типу «Герань».

Окрему увагу інженери приділяють вартості виробництва. Цільовий ціновий діапазон становить 5–7 тисяч доларів за апарат. За задумом компанії, низька собівартість має спростити організацію виробництва та забезпечити можливість масового випуску перехоплювачів.

Штучний інтелект для виявлення та переслідування цілей

Для підвищення точності роботи F-Jet 80 розробники планують інтегрувати штучний інтелект. Він допомагатиме виявляти повітряні цілі та переслідувати їх. За словами інженера-конструктора F-Drones, дрон уже зміг перехопити та знищити кілька цілей.

Чому Україні потрібні реактивні дрони-перехоплювачі

Традиційні ударні безпілотники з двигунами внутрішнього згоряння мають відносно невелику швидкість польоту, що полегшує їх перехоплення українськими безпілотниками. Реактивні моделі становлять складніше завдання через здатність швидше долати відстані та райони розташування засобів протиповітряної оборони.

F-Jet 80 розробляється як спеціалізований дрон-перехоплювач для боротьби з такими цілями. Основними характеристиками проєкту є малогабаритний реактивний двигун із тягою 8–10 кгс, запланована інтеграція штучного інтелекту та орієнтовна вартість у межах 5–7 тисяч доларів.

Європейські виробники оборонних технологій розвивають нові засоби протиповітряної оборони, здатні реагувати на численні повітряні загрози. Однією з таких розробок є AD-1 Inferno — реактивний дрон-перехоплювач німецької компанії Helsing, призначений для боротьби зі швидкісними ударними безпілотниками та крилатими ракетами. Апарат розробляється як складова комплексної системи оборони, що поєднує безпілотні платформи, радіолокаційні засоби та програмне забезпечення для координації дій.

AD-1 Inferno: характеристики реактивного дрона-перехоплювача

AD-1 Inferno оснащений реактивним двигуном і призначений для перехоплення повітряних цілей. За задумом розробників, безпілотник може патрулювати визначений район повітряного простору в очікуванні появи загроз, діяти спільно з іншими апаратами та здійснювати повторні заходи на перехоплення.

Однією з особливостей AD-1 Inferno є можливість взаємодії з радіолокаційними системами на різних етапах польоту. На середній ділянці перехоплювач отримує команди наведення від зовнішньої радіолокаційної системи, а на кінцевій використовує власну радіолокаційну головку самонаведення. За заявою розробника, така архітектура дає змогу виявляти та супроводжувати ціль незалежно від часу доби й умов освітлення.

Контейнерна пускова установка AD-1 Inferno

Для запуску AD-1 Inferno передбачені контейнерні пускові установки. За інформацією розробника, один контейнер може вміщувати приблизно 20 перехоплювачів. Така конструкція передбачає можливість транспортування системи стандартними вантажівками або залізничним транспортом. Контейнерний формат має спростити переміщення обладнання та розгортання засобів протиповітряної оборони.

У контексті розвитку повітряних загроз Helsing також приділяє увагу перехопленню цілей на значних висотах. У матеріалах про систему згадується діапазон близько 9–10 км.

Система Contra: штучний інтелект для протиповітряної оборони

AD-1 Inferno розробляється як один із компонентів Contra — системи протиповітряної оборони, яка використовує штучний інтелект для обробки інформації та координації різних засобів захисту. Її програмною основою є платформа командування та управління Altra C2, призначена для об’єднання даних від сенсорів і формування загальної картини повітряної обстановки.

За заявами Helsing, Contra розрахована на одночасне відстеження та перехоплення сотень або навіть тисяч повітряних цілей. Штучний інтелект у цій архітектурі призначений для аналізу інформації та координації компонентів, тоді як оператори зберігають контроль над ухваленням рішень і визначенням пріоритетних цілей.

Передбачена можливість інтеграції обладнання різних виробників, зокрема сенсорів та інших засобів протиповітряної оборони. Такий підхід дає змогу об’єднувати різні компоненти в спільну систему управління.

Українські виробники безпілотних систем продовжують розвивати технології для потреб Сил оборони України. Однією з таких розробок є F-CAPTAIN — ударний безпілотний комплекс класу Middle Strike, призначений для роботи на оперативно-тактичній глибині. За наданими даними, заявлена дальність його застосування становить до 100 км, а корисне навантаження може сягати 10 кг.

F-CAPTAIN: характеристики ударного комплексу

Розробником F-CAPTAIN зазначена компанія F-Drones. За представленою інформацією, максимальна злітна маса безпілотника становить 27 кг, а допустима маса корисного навантаження — до 10 кг. Орієнтовна вартість одного апарата, за вихідними даними, становить близько 4200 доларів США.

Комплекс належить до категорії Middle Strike, яка охоплює безпілотні системи для виконання завдань на відстанях, більших за типові показники ближньої тактичної зони.

Навігація, камери та цифровий зв’язок F-CAPTAIN

Серед заявлених особливостей F-CAPTAIN — GPS-незалежна навігація. Такий підхід передбачає використання навігаційних технологій, які дають змогу визначати положення апарата без постійної залежності від супутникових сигналів.

Оптичне обладнання комплексу включає денну та тепловізійну камери. Вони забезпечують отримання зображення в різних умовах освітлення, а тепловізійний канал дає змогу фіксувати теплове випромінювання об’єктів. Для керування безпілотником також передбачені цифровий зв’язок і власний програмний комплекс розробника.

F-CAPTAIN використовує спеціалізоване програмне забезпечення для керування та навігації безпілотного літального апарата. Такий програмний комплекс є складовою системи управління, що об’єднує навігаційні дані, інформацію з бортового обладнання та команди оператора.

Розвиток швидкісних ударних безпілотників підвищує вимоги до засобів протиповітряної оборони, змушуючи розробників шукати нові способи перехоплення повітряних цілей. Одним із таких рішень став X-12 — реактивний безпілотник, представлений у Литві та призначений для протидії швидкісним повітряним загрозам.

За інформацією розробників, апарат уже пройшов випробування в бойових умовах в Україні. Наступним етапом має стати його надходження на озброєння українських військових. Заявлені характеристики X-12 свідчать про орієнтацію на швидке реагування.

Реактивний дрон X-12: основні характеристики

Ключовою особливістю X-12 є турбореактивний двигун, який забезпечує максимальну заявлену швидкість до 700 км/год. Крейсерська швидкість безпілотника становить приблизно 350 км/год. Така різниця між максимальною та крейсерською швидкістю демонструє його швидкісні можливості, хоча реальні показники залежать від режиму польоту та умов застосування.

Заявлена дальність дії X-12 сягає 126 км, а максимальна висота польоту становить 10 км. Тривалість польоту, за інформацією розробників, може перевищувати 12 хвилин залежно від конфігурації апарата та корисного навантаження. Ці параметри характеризують загальні можливості платформи, проте не дають повного уявлення про ефективність перехоплення. Для цього також важливі характеристики систем виявлення цілей, керування, зв’язку та наведення, щодо яких подробиці не наводяться.

Як працює безпілотник-перехоплювач X-12

Основне призначення X-12 — перехоплення швидкісних повітряних об’єктів. На відміну від безпілотників, орієнтованих переважно на розвідку або тривале патрулювання, така платформа створюється для виконання конкретного завдання в межах протиповітряної оборони. Реактивний двигун забезпечує високу швидкість, що має значення під час протидії цілям, які швидко змінюють своє положення.

X-12 проти «Герань-5»: значення для ППО України

Одним із заявлених напрямів застосування X-12 є перехоплення російських ударних дронів «Герань-5». У цьому контексті швидкість до 700 км/год може бути важливою перевагою, оскільки дає змогу скоротити час переміщення перехоплювача до району виконання завдання.

Розвиток спеціалізованих безпілотників-перехоплювачів пов’язаний із пошуком способів протидії повітряним загрозам без постійного використання дорожчих засобів ураження.

Компанія BAE Systems випробувала новий підхід до боротьби з ударними безпілотниками, перетворивши транспортний квадрокоптер Malloy T-150 на повітряний перехоплювач із високоточними ракетами. Розробка поєднує наявну безпілотну платформу, серійні компоненти озброєння та лазерне наведення. Основна мета полягає в тому, щоб збільшити вогневі можливості засобів протидії дронам, водночас зберігши відносно низьку вартість системи.

Актуальність такого рішення пов’язана зі зростанням масштабів застосування безпілотників і необхідністю протидіяти атакам, у яких одночасно використовуються численні повітряні цілі. Навіть ефективне перехоплення може виявитися економічно невигідним, якщо вартість ракети-перехоплювача значно перевищує ціну безпілотника, а виробничі можливості не дозволяють швидко поповнювати запаси.

BAE Systems APKWS: високоточні ракети для боротьби з дронами

Основою нової системи стала технологія Advanced Precision Kill Weapon System (APKWS), яка дає змогу перетворювати стандартні некеровані 70-мм ракети на високоточні боєприпаси з лазерним наведенням. Такий підхід дозволяє використовувати вже наявну ракетну основу, доповнену системою керування польотом і наведення, замість створення повністю нового боєприпасу.

Використання APKWS у ролі засобу протидії безпілотникам розширює можливості цієї технології. Лазерне наведення забезпечує точніше спрямування ракети на визначену ціль, а застосування серійних компонентів відповідає завданню зниження витрат на виробництво засобів перехоплення.

BAE Systems встановила на модифікований безпілотник Malloy T-150 трисекційну пускову установку, розраховану на застосування ракет APKWS. Завдяки такій конфігурації платформа отримала можливість нести кілька боєприпасів і протидіяти декільком повітряним загрозам протягом одного польоту.

Malloy T-150: принцип роботи дрона-перехоплювача

Malloy T-150, також відомий як TRV-150, розроблявся як важкий тактичний транспортний безпілотник. Його створила Malloy Aeronautics — дочірня компанія BAE Systems. Платформу призначали для виконання завдань постачання, зокрема для Королівського військово-морського флоту Великої Британії та Корпусу морської піхоти США.

Переобладнання транспортного квадрокоптера для перехоплення повітряних цілей демонструє можливість адаптації вже наявних безпілотних систем до нових завдань. Замість розроблення спеціалізованого літального апарата з нуля компанія використала існуючу платформу та інтегрувала в неї ракетне озброєння.

Принцип застосування системи передбачає використання безпілотника як мобільного носія високоточних ракет. Після виявлення та визначення відповідної цілі перехоплення здійснюється за допомогою боєприпасів із лазерним наведенням. Конкретні параметри дальності ураження, швидкості польоту, маси корисного навантаження та вартості готового комплексу в наданих відомостях не зазначені.

Випробування на авіабазі Еглін у США

Випробування модернізованого TRV-150 відбулися на авіабазі Еглін у штаті Флорида. Роботи проводилися за участю Управління заступника міністра оборони США з досліджень та інженерних розробок. Під час тестування безпілотник зміг уразити й нейтралізувати кілька цілей без необхідності повертатися на землю для перезаряджання.

Цей результат демонструє потенціал багаторазового застосування ракетного озброєння в межах одного польоту. Можливість протидіяти декільком загрозам без проміжної посадки може мати значення під час відбиття атак із залученням груп безпілотників.

Однією з головних переваг концепції є можливість використання готових технологій і компонентів. Це потенційно спрощує розроблення та дає змогу швидше масштабувати виробництво порівняно зі створенням повністю нової системи озброєння. Водночас фактична собівартість Malloy T-150 із ракетною установкою та витрати на кожне перехоплення у наданій інформації не розкриваються.

Зброя спрямованої енергії використовує електромагнітне випромінювання для створення інтенсивного теплового відчуття та впливу на поведінку людей. Пентагон надав Міністерству внутрішньої безпеки США дозвіл випробувати систему й розробити тактику її застосування. Про це повідомляє CNN із посиланням на меморандум глави Пентагону Піта Гегсета.

Розробка належить до технологій нелетального впливу, призначених для примушення людей відступати без використання традиційних засобів фізичного впливу. Водночас описані механізми дії передбачають інтенсивні больові відчуття та можливість отримання опіків.

Теплова зброя США: принцип роботи та технологія

Основою системи є спрямоване електромагнітне випромінювання. За наведеними даними, пристрій випромінює невидимі електромагнітні хвилі, які проникають у шкіру людини на глибину до 0,4 мм. Такий вплив спричиняє інтенсивне відчуття печіння, а в окремих випадках може призводити до опіків.

На відміну від традиційних засобів фізичного впливу, ця технологія використовує енергію випромінювання для створення сильного теплового відчуття. Її дія спрямована на те, щоб змусити людину припинити рух у певному напрямку або залишити відповідну ділянку.

Зброя спрямованої енергії: вплив на поведінку людей

За інформацією військових, вплив променя викликає «інстинктивне й непереборне бажання втекти». Саме така реакція є ключовою для передбачуваного застосування системи: вона має спонукати людей відступати без необхідності використовувати традиційні засоби фізичного примусу.

Технологія спрямованої енергії поєднує електромагнітне випромінювання з тепловим впливом на організм. При цьому інтенсивність відчуттів може бути значною, а повідомлення про можливі опіки свідчать, що застосування системи не виключає фізичних ушкоджень.

Випробування теплової зброї: рішення Пентагону

Пентагон дозволив Міністерству внутрішньої безпеки США провести випробування системи та розробити тактику її застосування. Відповідний дозвіл зафіксовано в меморандумі глави Пентагону Піта Гегсета.

Йдеться про технологію, яка використовує спрямовану енергію для створення інтенсивного теплового відчуття та зміни поведінки людей. Система призначена для примушення до відступу без традиційного фізичного контакту, однак описаний механізм її дії передбачає можливість больових відчуттів і опіків.

Meander має довжину 11,29 метра, ширину 3,31 метра та висоту 3,22 метра. Машина оснащена вантажною платформою розміром 7,9 × 2,8 метра, площа якої становить близько 22 м².

Платформа дозволяє перевозити до 70 військовослужбовців, 12 нош із пораненими, вантажівку середнього розміру або різноманітні контейнери. Максимальна вантажопідйомність амфібії становить 13 тонн, тоді як повна маса машини сягає 33 тонн.

Однією з особливостей модернізованого транспортера стала комфортна кабіна з великими вікнами. Для поліпшення оглядовості замість традиційних дзеркал використовуються камери. Додатково передбачена можливість встановлення системи кругового огляду на 360 градусів.

Двигун Tatra та швидкісні характеристики Meander

Гусенична амфібія оснащується 12-циліндровим дизельним двигуном Tatra потужністю 590 кінських сил. Силова установка забезпечує максимальну швидкість до 48 км/год на суші та до 35 км/год під час руху бездоріжжям.

На воді Meander здатна розвивати швидкість до 12 км/год. Запас ходу транспортера становить 380 кілометрів, а в умовах бездоріжжя скорочується до 300 кілометрів.

Поєднання гусеничного рушія та можливості пересування водою дозволяє використовувати машину як плаваючий транспортер для перевезення людей і вантажів.

Прохідність Meander та рятувальна амфібія Kalan

Meander має геометричні характеристики, розраховані на подолання складних перешкод. Кут в'їзду становить 42 градуси, а кут з'їзду — 40 градусів.

Машина здатна долати підйоми з ухилом до 100%, вертикальні перешкоди заввишки до 0,65 метра та рови завширшки до 2,5 метра.

Окремим напрямом розвитку цієї платформи стала амфібія Kalan від чеської New Space Technologies. Вона являє собою видозмінений варіант Meander, адаптований для потреб рятувальних служб.

Лінійка охоплює електричну «Ластівку Е» та версію з двигуном внутрішнього згоряння. Обидва апарати запускаються за допомогою катапульти, однак їхні льотні характеристики та можливості щодо корисного навантаження відрізняються.

«Ластівка Е»: характеристики та дальність польоту

Електрична «Ластівка Е» вже пройшла кодифікацію. Безпілотник пропонують у комплектаціях із денною камерою та цифровою передачею відео або з тепловізором.

Заявлена крейсерська швидкість електричної модифікації становить 80 км/год. Апарат може перебувати в повітрі до 60 хвилин і застосовуватися на відстані понад 100 км. Маса корисного навантаження перевищує 3 кг.

Наявність різних варіантів оптичного обладнання дає змогу комплектувати дрон відповідно до обраної конфігурації. Водночас електрична силова установка є основною конструктивною особливістю цієї модифікації.

«Ластівка» з двигуном внутрішнього згоряння: швидкість і дальність

Друга версія українського ударного дрона оснащена двигуном внутрішнього згоряння. Її крейсерська швидкість сягає 120 км/год, а тривалість польоту — до 150 хвилин. Заявлена дальність застосування становить до 270 км.

За інформацією представників виробника, цей безпілотник може нести до 4 кг корисного навантаження. Як і електрична модифікація, він запускається з катапульти.

Розробники також готують до випробувань моделі зі збільшеною вантажністю. Окремо ведеться підготовка ще однієї електричної версії «Ластівки», дальність якої має перевищувати 200 км.

Заявлена вартість безпілотників становить $3500–4000. Електрична «Ластівка» з денною камерою коштує близько 152 тис. грн, тоді як комплектація з тепловізором — приблизно 180 тис. грн.

Електричні версії також постачають комплектами по 50 безпілотників. До комплекту входять наземна станція та катапульта.

У Quantum Systems зазначили, що використання таких апаратів як «Герань-5», створює потребу в розробці швидших засобів перехоплення. Новий дрон покликаний відповідати вимогам, які виникають унаслідок розвитку швидкісних повітряних загроз.

Дрон-перехоплювач Quantum Systems: швидкість 777 км/год

Одним із головних результатів проєкту стала досягнута швидкість 777 км/год. За наведеними даними, апарат розігнався з нуля до цього показника за 27 секунд. Така динаміка розгону стала одним із ключових параметрів, на які орієнтувалися розробники під час створення швидкісного перехоплювача.

Для порівняння, у Quantum Systems зазначають, що швидкість російських ударних безпілотників із реактивними двигунами, зокрема «Герань-5», сягає 600 км/год. Саме ця характеристика повітряних цілей стала одним із чинників, що зумовили необхідність створення швидших систем перехоплення.

Аеродинаміка та електричний двигун швидкісного БпЛА

Для досягнення високої швидкості інженери Quantum Systems поєднали оновлену аеродинамічну форму, потужний електричний двигун і систему охолодження. Усі ці компоненти інтегровані в компактний корпус апарата.

Особливу увагу під час розробки приділили аеродинаміці. На високих швидкостях навіть незначні відхилення від оптимального положення можуть створювати додатковий опір і призводити до втрат енергії. Тому одним із головних інженерних завдань стало забезпечення стабільності польоту.

Поєднання аеродинамічних рішень із потужною електричною силовою установкою дало змогу досягти заявленого показника швидкості. Система охолодження також входить до комплексу технічних рішень, використаних у компактній конструкції перехоплювача.

Напрацювання, отримані під час реалізації проєкту, вже використовують у розробці нових систем протидії безпілотним літальним апаратам. Таким чином, результати роботи підрозділу N3XT стають частиною подальшого розвитку технологій перехоплення швидкісних повітряних цілей.

Розробка належить до засобів протиповітряної оборони ближнього та середнього радіуса дії, які охоплюють значну частину висот і дальностей польоту крилатих ракет та безпілотників.

Ракета-перехоплювач Starhammer: дальність і швидкість

Starhammer здатна розвивати швидкість понад 2 Махи. Довжина ракети становить 2,8 метра, а розмах крил — 0,41 метра. Поєднання компактних розмірів із високою швидкістю є однією з основних характеристик представленої розробки.

Швидкість має важливе значення під час перехоплення повітряних цілей, оскільки дає змогу скоротити час польоту ракети до точки зустрічі з об’єктом. Це особливо актуально для протидії швидкісним повітряним загрозам, зокрема крилатим ракетам, для знищення яких Cambridge Aerospace і розробила Starhammer.

Заявлена висота перехоплення до 10 кілометрів розширює діапазон повітряного простору, у якому може застосовуватися ракета. Водночас дальність ураження визначає її можливості щодо перехоплення цілей на відстані від захищеного об’єкта.

Принцип роботи Starhammer

Однією з ключових особливостей Starhammer є комбінована система наведення. Вона поєднує інерціальну навігаційну систему з каналом передавання даних (INS/datalink) та активну радіолокаційну головку самонаведення.

Інерціальна навігаційна система забезпечує визначення параметрів руху ракети, тоді як канал передавання даних дає змогу обмінюватися інформацією під час польоту. Така комбінація використовується для супроводження заданої траєкторії та коригування руху відповідно до доступних даних про ціль.

На кінцевій ділянці польоту Starhammer використовує активну радіолокаційну головку самонаведення. Вона самостійно виявляє ціль і забезпечує наведення ракети на неї. Завдяки цьому на завершальному етапі перехоплення ракета використовує власні радіолокаційні засоби для визначення напрямку на повітряний об’єкт.

Starhammer оснащена твердопаливним ракетним двигуном. Для цієї ракети Cambridge Aerospace розробила власну силову установку, яка є частиною конструкції перехоплювача.

Твердопаливна силова установка забезпечує рух ракети, необхідний для досягнення заявленої швидкості та виконання завдання з перехоплення повітряної цілі.

Українські військові розширюють застосування роботизованих технологій для облаштування захисних рубежів на передовій. Інженерні дрони дають змогу встановлювати загородження дистанційно, зменшуючи необхідність перебування особового складу на відкритій місцевості під час виконання небезпечних фортифікаційних робіт. Такий підхід відкриває додаткові можливості для використання безпілотних платформ в інженерному забезпеченні українських підрозділів.

Інженерні дрони для встановлення захисних загороджень

Як повідомили у Сухопутних військах ЗСУ, інженерний дрон 16-ї окремої бригади підтримки оснащений спеціальним каркасом із великою бухтою колючого дроту. Під час руху платформа розгортає загородження, а керування нею здійснюється дистанційно оператором.

Конструкція передбачає використання безпілотної платформи для виконання завдання, яке за традиційного підходу потребувало б безпосередньої участі військовослужбовців на місці проведення робіт. Завдяки дистанційному керуванню оператор може контролювати рух дрона, тоді як платформа виконує основну роботу з розгортання загородження.

Застосування таких рішень особливо важливе під час облаштування фортифікаційних споруд на відкритій місцевості, де перебування військових може супроводжуватися додатковими ризиками. Інженерні дрони дають змогу виконувати окремі завдання з організації оборонних рубежів без безпосередньої присутності особового складу в зоні проведення робіт.

Як працює дистанційне розгортання колючого дроту

Принцип роботи інженерної платформи ґрунтується на поєднанні мобільної конструкції, спеціального каркаса та дистанційного керування. На платформі розміщується бухта колючого дроту, який розгортається в процесі руху дрона. Оператор керує переміщенням системи, а механізм забезпечує розміщення загородження на місцевості.

Такий спосіб використання роботизованої техніки дає змогу механізувати частину інженерних робіт і скоротити потребу в безпосередньому залученні військовослужбовців до встановлення загороджень. Водночас конкретні технічні характеристики платформи 16-ї окремої бригади підтримки, зокрема її габарити, вантажопідйомність, запас ходу та швидкість роботи, у наданій інформації не зазначені.

Роботизовані платформи для інженерного забезпечення ЗСУ

Використання інженерних дронів і наземних роботів демонструє розширення напрямів застосування безпілотних технологій у війську. Якщо роботизовані системи можуть виконувати завдання з дистанційного розгортання колючого дроту, їх залучення дозволяє переносити частину небезпечних робіт із безпосередньої участі людей на керовані технічні платформи.

Українські інженерні дрони та наземні роботизовані комплекси використовуються для розширення можливостей облаштування захисних рубежів. Основна особливість цих рішень полягає в дистанційному виконанні інженерних завдань, що зменшує необхідність перебування військовослужбовців у зоні проведення робіт.

Майже десять місяців його домом була бетонна дренажна труба. Не бліндаж і не обладнане укриття, а труба, у якій він виживав в умовах війни.

Після загибелі побратима 16 лютого Костянтин залишився сам. Спроба замінити його на позиції закінчилася загибеллю інших військових. Після цього він відмовлявся від нових спроб заміни, не бажаючи, щоб заради його порятунку гинули побратими. Також він відмовлявся здаватися російським військовим, які пропонували йому полон.

Костянтин зазнав тяжких травм і втратив обидві ноги. За наданою інформацією, одну ногу йому ампутували, а другу він ампутував собі сам. Попри неймовірно складні обставини, він продовжував боротися за життя.

Для евакуації військового організували складну операцію за участю підрозділів кількох бригад. Застосували відволікаючі маневри та забезпечили прикриття. Костянтина евакуювали за допомогою великого безпілотника. Він самостійно закріпився на ньому за допомогою професійного альпіністського спорядження, скориставшись відеоінструкцією. ВІДЕО порятунку тут

Костянтин Власенко врятований. Нині він перебуває у шпиталі та відновлюється після пережитого.

Це історія про мужність, витримку та силу волі українського воїна, який пережив надзвичайно важкі випробування й дочекався порятунку.

Дякуємо Костянтину та всім українським захисникам за стійкість і відданість Україні. Бажаємо Костянтину сил, відновлення та підтримки на шляху до одужання.

Модернізація безпілотного авіаційного комплексу Mercury охопила льотні характеристики, системи зв’язку та навігаційні можливості апарата. За даними розробника, безпілотник здатний перебувати в повітрі до п’яти годин і долати відстань до 300 км у практичних умовах. Окрему увагу приділили стійкості до радіоелектронної боротьби, яка може порушувати зв’язок і роботу супутникової навігації.

Mercury: характеристики модернізованого українського дрона

Після оновлення робочу висоту польоту Mercury збільшили з 3000 до 4000 метрів. Заявлена тривалість польоту зросла з 2,5 до чотирьох годин, а під час практичної експлуатації може сягати п’яти годин.

Максимальна пройдена відстань збільшилася зі 170 до 250 км, тоді як у практичних умовах, за інформацією розробника, цей показник може становити до 300 км. Максимальна швидкість безпілотника дорівнює 126 км/год, а крейсерська — 90 км/год. Політна вага апарата зросла з 13 до 19 кг.

Системи зв’язку Mercury для роботи в умовах РЕБ

Одним із головних напрямів модернізації стало підвищення стійкості безпілотника до радіоелектронної боротьби. Mercury оснащений двома каналами зв’язку: основним на частоті 5,8 ГГц і резервним на частоті 433 МГц.

Резервний канал використовує технологію псевдовипадкового перестроювання робочої частоти. Вона передбачає зміну частоти відповідно до визначеної послідовності, що ускладнює придушення каналу засобами РЕБ. Наявність двох каналів зв’язку передбачена для підтримання керування безпілотником у складних умовах радіоелектронної протидії.

Навігація Mercury: GPS, ГЛОНАСС та інерціальна система

Модернізований Mercury підтримує кілька способів навігації. Серед них — використання супутникових систем GPS і ГЛОНАСС, інерціальна навігація без супутникового сигналу та орієнтування за радіомаяками.

Поєднання цих можливостей дає змогу використовувати різні джерела навігаційних даних залежно від умов польоту. Інерціальна система забезпечує навігацію без безпосереднього використання супутникових сигналів, а радіомаяки становлять окремий спосіб визначення навігаційних орієнтирів.

Серед інших функцій Mercury — автоматичний політ за заданим маршрутом, режим радіотиші та автоматичне повернення до місця запуску. Ці можливості доповнюють оновлені системи зв’язку й навігації, передбачені конструкцією модернізованого розвідувального безпілотного авіаційного комплексу.

Українські безпілотні авіаційні комплекси продовжують розвиватися, отримуючи нові можливості для спостереження та збирання розвідувальних даних. Одним із таких апаратів є «Галка МК3» — розвідувальний дрон, призначений для аеророзвідки та коригування вогню в реальному часі. Серед головних особливостей цієї версії — цифровий відеоканал, захищений канал керування та можливість виконувати польоти без використання GPS.

«Галка МК3»: цифровий відеоканал і система спостереження

Головним оновленням «Галки МК3» став цифровий відеоканал, призначений для передавання відеозображення та збирання розвідувальної інформації з точним позиціонуванням. При цьому безпілотник зберігає можливість використання аналогового відеоканалу. Поєднання двох варіантів передавання відео є однією з особливостей оновленої версії.

Камера дрона має роздільну здатність 1920 × 1080 пікселів і шестикратне збільшення. Для стабілізації зображення передбачений триосьовий гіростабілізований підвіс. Така система допомагає утримувати камеру в стабільному положенні під час польоту та забезпечувати спостереження за об'єктами.

Характеристики українського розвідувального дрона

Заявлена крейсерська швидкість «Галки МК3» становить 70 км/год, а тривалість польоту перевищує 190 хвилин. Дальність польоту заявлена на рівні понад 180 км. Радіус керування становить понад 40 км, причому, за наданими даними, в бойових умовах перевірено дистанцію понад 70 км.

Злітна вага безпілотника разом із батареєю становить 5 кг. Збільшена тривалість перебування в повітрі розширює можливості апарата для виконання тривалих розвідувальних завдань.

Політ без GPS та захищений канал керування

«Галка МК3» оснащена захищеним каналом керування та здатна виконувати польоти без GPS. Ця особливість має значення в умовах, коли засоби радіоелектронної боротьби пригнічують сигнали супутникової навігації. Можливість працювати без GPS розширює умови застосування безпілотника під час виконання розвідувальних завдань.

Автоматичний зліт і посадка за складних погодних умов

Для запуску «Галки МК3» передбачена система автоматичного зльоту за допомогою леєра, а посадка виконується автоматично, по-літаковому. Заявлені експлуатаційні можливості також охоплюють роботу під час дощу, снігу й туману, а також за температури до −20 °C.

Поєднання цифрового та аналогового відеоканалів, стабілізованої камери, захищеного керування й тривалого польоту визначає основні можливості українського безпілотника «Галка МК3» у сфері аеророзвідки та спостереження.

Українські військові провели успішну евакуацію пораненого піхотинця з лінії фронту за допомогою важкого повітряного безпілотника. Про операцію розповіли у 92-й окремій штурмовій бригаді. Для порятунку військовослужбовця застосували українську безпілотну платформу, яка дала змогу провести евакуацію повітряним шляхом.

За інформацією бригади, українські воїни стали першими у світі, хто здійснив евакуацію пораненого бійця безпосередньо з лінії фронту за допомогою повітряного дрона. Операція завершилася успішно, а врятований військовослужбовець почав лікування та реабілітацію. ВІДЕО тут

Повітряний дрон для евакуації поранених із фронту

Для проведення операції військові використали важкий гексакоптер українського виробника Gurzuf Defence. Гексакоптер — це безпілотний літальний апарат із шістьма несучими гвинтами. У цьому випадку платформу застосували для виконання завдання, пов’язаного з порятунком пораненого піхотинця в умовах бойових дій.

Використання важкого безпілотника для евакуації пораненого демонструє ще один напрям застосування повітряних роботизованих систем у військовій сфері. Йдеться не лише про виконання розвідувальних чи інших завдань, а й про допомогу в порятунку військовослужбовців, які потребують медичної допомоги безпосередньо на передовій.

Українські воїни та нові можливості військової медицини

За повідомленням 92-ї окремої штурмової бригади, евакуйований піхотинець проходить лікування та реабілітацію. Він є військовослужбовцем 30-ї окремої механізованої бригади.

Застосування важких повітряних безпілотників для евакуації поранених відкриває додатковий напрям використання українських технологій у військовій медицині. Такий підхід передбачає залучення безпілотних платформ до завдань із порятунку військовослужбовців безпосередньо з лінії фронту.

Повідомлена 92-ю окремою штурмовою бригадою операція стала прикладом використання українського безпілотника Gurzuf Defence для евакуації пораненого піхотинця повітряним шляхом.

Комплекс VARAN, розроблений для виконання завдань у складних умовах сучасного поля бою, платформу орієнтують на роботу в середовищі активної радіоелектронної боротьби, де супутникова навігація може бути недоступною або ненадійною. Поєднання автономного керування, модульної конструкції та високої мобільності має забезпечити комплексу широкий спектр застосування — від розвідки й логістики до виконання бойових завдань.

VARAN — наземний роботизований комплекс для роботи без GPS

VARAN являє собою чотириколісну автономну платформу з модульною архітектурою. Її конструкція передбачає встановлення різного функціонального обладнання залежно від завдань. Серед можливих напрямів використання — транспортування вантажів і боєприпасів, розвідувальні операції, протидія безпілотникам, підтримка засобів радіоелектронної боротьби та виконання спеціалізованих військових завдань.

Однією з ключових особливостей розробки є система автономної навігації, яка не потребує постійного використання супутникових сигналів. Замість активних радарів або лазерних сканерів LiDAR комплекс застосовує пасивні засоби спостереження. Такий підхід має значення в умовах, коли електромагнітне випромінювання може створювати додаткові ризики виявлення техніки противником.

Пасивні сенсори та автономна навігація VARAN

Для орієнтування в просторі робот використовує камери видимого спектра, тепловізори та систему тривимірного комп’ютерного зору. Інформація від сенсорів надходить до бортового комп’ютера, який аналізує навколишнє середовище, визначає положення платформи та забезпечує самостійне планування маршруту.

Використання пасивних сенсорів дає змогу зменшити електромагнітну помітність комплексу, оскільки для навігації йому не потрібно випромінювати сигнали, які могли б виявити засоби радіоелектронної розвідки противника. Це особливо актуально для автономних наземних роботів, призначених для роботи в середовищі інтенсивної радіоелектронної протидії.

Технічні характеристики та прохідність VARAN

За інформацією VisionWave Holdings, кожне колесо VARAN встановлене на окремому рухомому важелі. Така конструкція дає змогу автоматично адаптувати положення корпусу до рельєфу. На рівній поверхні робот може зменшувати дорожній просвіт для швидшого руху, а під час подолання перешкод — збільшувати його.

Незалежний привод коліс забезпечує високу маневреність, зокрема можливість розвороту практично на місці. Розробники також передбачили збереження рухливості платформи в разі пошкодження одного з колісних важелів.

Заявлена максимальна швидкість VARAN становить близько 70 км/год, а вантажопідйомність — приблизно 500 кг. Комплекс також розрахований на буксирування вантажів масою понад 1000 кг. Тривалість виконання завдань становить близько чотирьох годин, але залежно від конфігурації та умов експлуатації цей показник може збільшуватися до 28 годин.

Модульна платформа для військових завдань

Модульна архітектура дає змогу адаптувати VARAN до різних завдань без суттєвого переобладнання базового шасі. Серед передбачених конфігурацій — розвідувальні сенсори, дистанційно керовані бойові модулі, засоби радіоелектронної боротьби та обладнання для розмінування.

Також розглядається використання платформи для медичної евакуації, транспортування боєприпасів і встановлення пускових систем для безпілотних літальних апаратів. Завдяки поєднанню автономної навігації, адаптивної ходової частини та можливості змінювати оснащення VARAN розробляють як універсальний наземний роботизований комплекс для різноманітних завдань.

Поширення безпілотників змушує розробників систем протиповітряної оборони шукати рішення, здатні протидіяти різним повітряним загрозам. Одним із таких проєктів стала нова версія Skythunder від компанії Valhalla Turrets. Заявлена конфігурація поєднує автоматичну гармату та керовані ракети, доповнені засобами радіолокаційного виявлення й автоматизованого супроводу цілей.

Такий підхід передбачає використання різних типів озброєння в межах одного комплексу. Гармата забезпечує можливість ведення вогню по повітряних цілях, тоді як ракети з лазерним наведенням призначені для ураження цілей на більших дистанціях. Система позиціонується як засіб боротьби з БпЛА та іншими маловисотними загрозами, зокрема під час масованих атак.

Skythunder: зенітна система проти дронів

Основним артилерійським озброєнням Skythunder стане 20-мм триствольна автоматична гармата M197 Gatling виробництва General Dynamics. Її доповнюватимуть 70-мм керовані ракети з лазерним наведенням. Поєднання гарматного та ракетного озброєння має розширити можливості комплексу проти різних типів повітряних цілей.

Окреме значення має заявлене призначення системи для захисту критичної інфраструктури. Енергетичні об’єкти та інші важливі споруди потребують засобів протиповітряної оборони, здатних виявляти загрози й реагувати на них у межах єдиної системи управління.

Гармата M197 Gatling: характеристики та можливості

M197 є полегшеною триствольною версією шестиствольної гармати M61A1 Vulcan. За наведеними даними, вона має темп стрільби до 1500 пострілів за хвилину, масу близько 60 кг і початкову швидкість снаряда приблизно 1030 м/с.

Конструкція Gatling передбачає використання кількох стволів, які почергово беруть участь у циклі стрільби. Така схема дає змогу забезпечувати високий темп вогню.

M197 уже використовується на американських ударних гелікоптерах AH-1Z Viper Корпусу морської піхоти США. Це підтверджує застосування гармати в авіаційних системах озброєння, однак її інтеграція до Skythunder є окремим технічним завданням.

Радар на 360 градусів і лазерне наведення ракет

Заявлена конфігурація Skythunder передбачає радіолокаційне покриття на 360 градусів, а також автоматизоване виявлення та супровід повітряних цілей. Круговий огляд має забезпечувати спостереження за повітряним простором у всіх напрямках, тоді як автоматизація допомагатиме системі обробляти інформацію про виявлені об’єкти.

Другим компонентом озброєння стануть 70-мм ракети з лазерним наведенням. Вони призначені для ураження цілей на більших дистанціях порівняно з можливостями гарматного озброєння.

Skythunder демонструє прагнення поєднати гарматне озброєння, керовані ракети та автоматизовані сенсори в одному зенітному комплексі. Така конфігурація потенційно дозволить розширити можливості протидії повітряним загрозам. 

Україна розширює власні виробничі можливості у сфері реактивних технологій. Мініатюрні турбореактивні двигуни, які використовуються в безпілотниках та інших видах озброєння, перейшли від окремих розробок до серійного виробництва. Про це повідомив керівник оборонного кластера Brave1 Андрій Гриценюк. Розвиток цього напряму має значення для створення вітчизняних реактивних безпілотних систем і зменшення залежності від зовнішніх постачальників.

Турбореактивні двигуни для дронів

За словами Гриценюка, шість українських компаній уже вийшли на серійний рівень виробництва мініатюрних турбореактивних двигунів. Загалом відповідними розробками займаються 11 підприємств. Як зазначив представник Brave1, раніше приватні компанії в Україні не виробляли такі силові установки.

Важливим кроком стало запровадження у 2025 році спеціальної програми фінансування. Розроблення та виробництво мініатюрних турбореактивних двигунів виділили в окремий напрям. Такий підхід дає змогу цілеспрямовано підтримувати технології, які потребують спеціалізованих інженерних компетенцій, випробувань і налагодження виробничих процесів.

Як працює мініатюрний турбореактивний двигун

Турбореактивний двигун створює тягу завдяки прискоренню газового потоку. Повітря надходить у двигун, стискається компресором, змішується з паливом і згоряє в камері згоряння. Гарячі гази проходять через турбіну, яка приводить у рух компресор, а потім виходять через сопло, формуючи реактивну тягу.

У мініатюрних установках цей принцип реалізують у компактному корпусі. Водночас зменшення розмірів не усуває інженерних складнощів: необхідно забезпечити стабільну роботу на високих температурах і обертах, надійність компонентів та прийнятні масогабаритні показники. Конкретні характеристики українських двигунів, зокрема тяга, витрата пального й ресурс роботи, у наданій інформації не розкриваються.

Де використовуватимуть українські реактивні двигуни

12 жовтня міністр оборони України Євген Хмара заявив, що виробництво реактивних двигунів є одним із ключових напрямів розвитку оборонної промисловості. За його словами, такі силові установки планують застосовувати в різних типах озброєння — від дронів-перехоплювачів до засобів ураження середньої та великої дальності й крилатих ракет.

Розширення виробництва створює основу для використання українських двигунів у різних класах реактивних безпілотних систем. Проте фактичні можливості їх застосування залежатимуть від технічних параметрів конкретних моделей, результатів випробувань і темпів нарощування випуску.

Перехід до серійного виробництва є важливим етапом для української оборонної промисловості. Наявність кількох виробників і спеціалізованої програми підтримки формує основу для подальшого розвитку технологій.

Евакуація поранених із передової залишається одним із найскладніших завдань військової медицини. Небезпека для евакуаційних груп, складний рельєф і обмежений доступ до окремих ділянок можуть ускладнювати транспортування постраждалих. Одним із можливих рішень стає використання безпілотних платформ, здатних перевозити людей або вантажі без безпосередньої присутності водія на борту. В Україні для таких завдань розробили дрон StarGate.

StarGate — безпілотник для евакуації поранених військових

Український StarGate створений для транспортування поранених військовослужбовців із передової. Заявлена вантажопідйомність платформи становить до 150 кг. За наведеними характеристиками, цього достатньо для перевезення пораненого бійця в бронежилеті та зі спорядженням.

Використання такого безпілотника може стати додатковим інструментом військової евакуації, особливо там, де рух наземного транспорту ускладнений або небезпечний.

Характеристики StarGate: вантажопідйомність, швидкість і дальність

За наданими даними, StarGate здатний перевозити до 150 кг корисного навантаження, розвивати швидкість до 105 км/год і долати до 15 км в один бік. Ці параметри визначають потенційні можливості платформи для евакуаційних завдань і доставки вантажів.

Заявлена дальність означає, що під час планування місії необхідно враховувати не лише відстань до точки евакуації, а й можливість повернення або подальшого переміщення апарата.

Як безпілотні технології можуть змінити військову евакуацію

Головна перевага евакуаційних безпілотників полягає в можливості виконувати транспортні завдання без перебування екіпажу безпосередньо на борту. Це відкриває додаткові можливості для доставки необхідних вантажів і транспортування поранених у районах, де використання традиційного транспорту обмежене.

Крім евакуації, StarGate може застосовуватися для перевезення вантажів. Така універсальність потенційно розширює його роль у військовій логістиці.

Ізраїльська компанія Israel Aerospace Industries (IAI) та американська SIG SAUER провели демонстрацію бойової стрільби з безпілотника FIRE STORM 250, оснащеного кулеметом M250. Розробники продемонстрували концепцію багаторазової повітряної платформи, яка здатна поєднувати спостереження, виявлення цілей та безпосередню вогневу підтримку наземних підрозділів. Такий підхід відображає тенденцію до розширення можливостей тактичних БпЛА, які використовуються не лише для розвідки, а й для виконання інших бойових завдань.

Головна особливість FIRE STORM 250 полягає в інтеграції сенсорів, системи управління та стрілецького озброєння в одному багаторазовому літальному апараті. На відміну від одноразових ударних дронів, така платформа розрахована на повернення та повторне використання. Результати випробувань підтверджують працездатність продемонстрованої конфігурації.

FIRE STORM 250: розвідка та вогнева підтримка з повітря

Під час демонстрації FIRE STORM 250 завис над випробувальним полігоном, виявив та ідентифікував цілі за допомогою бортового електрооптичного датчика, після чого відкрив вогонь із кулемета M250. Озброєння встановлене на дистанційно керованій бойовій станції SIG SAUER MICROLIGHT.

За повідомленням IAI, система продемонструвала стрільбу в одиночному та напівавтоматичному режимах із різних дистанцій і висот. Зображення з датчика, інформація про супроводження цілі та дані для управління вогнем передавалися оператору через інтегровану систему керування. При цьому рішення про застосування зброї залишається під контролем людини.

Такий принцип роботи має скоротити проміжок між виявленням потенційної загрози та реагуванням на неї. Один апарат може вести спостереження за визначеним сектором і, за відповідних умов, забезпечувати вогневу підтримку підрозділів без необхідності залучення окремої ударної платформи.

FIRE STORM 250 та платформа APUS

FIRE STORM 250 належить до сімейства озброєних квадрокоптерів вертикального зльоту й посадки APUS, розроблених IAI. У матеріалах компанії система також згадується як APUS MG. Її концепція передбачає надання тактичним підрозділам засобу повітряної підтримки, який можна застосовувати безпосередньо в районі виконання завдань.

За даними розробника, платформа APUS має вантажопідйомність до 35 кг. Для конфігурації FIRE STORM 250 заявлено тривалість польоту до трьох годин і можливість нести 200 патронів. Повна бойова маса системи, за оприлюдненими даними, становить близько 24 кг, включно з дистанційно керованим бойовим модулем, кулеметом і боєприпасами.

Кулемет M250: складність інтеграції озброєння на БпЛА

Ключовим елементом системи є кулемет M250 калібру 6,8×51 мм із стрічковим живленням і можливістю вибору режиму стрільби. Армія США описує його як легкий кулемет із системою зниження віддачі. Маса базової версії становить приблизно 5,9 кг.

Інтеграція такого озброєння на безпілотну платформу потребує узгодження маси зброї та боєкомплекту, навантаження на конструкцію, віддачі, стабілізації й енергетичних можливостей літального апарата. Саме тому демонстрація стрільби має значення як підтвердження роботи кількох підсистем разом.

Водночас IAI не оприлюднила повних даних про точність стрільби, розсіювання, максимальну ефективну дальність, розміри уражених цілей або результативність проти рухомих об’єктів. 

Комплекс MESA поєднує автономну наземну платформу, пускову установку на десять перехоплювачів і технології виявлення та наведення на повітряні цілі. Такий підхід відображає загальну тенденцію розвитку протиповітряної оборони: замість використання лише стаціонарних позицій військові отримують можливість переміщувати засоби перехоплення відповідно до зміни загроз.

Актуальність подібних рішень зростає через поширення розвідувальних і ударних БпЛА, зокрема безпілотників одноразового застосування. Для протидії таким апаратам важливими стають не лише характеристики самого перехоплювача, а й швидкість розгортання, мобільність пускової установки, автономність навігації та можливість зменшити перебування особового складу поблизу відкритих позицій.

Роботизований комплекс MESA: мобільність і автономне керування

Основою MESA стала модифікована платформа Polaris Ranger XD 1500, оснащена технологією автономного керування AutoDrive від Forterra. За даними розробника, транспортний засіб здатний перевозити до 907 кг корисного навантаження. Це дає змогу інтегрувати спеціалізоване обладнання без створення окремого важкого шасі.

Особливістю системи є можливість автономного руху у складних умовах, зокрема за відсутності сигналу GPS. Для військових роботизованих платформ така функція має практичне значення, оскільки супутникова навігація може бути недоступною або ненадійною через перешкоди, особливості місцевості чи радіоелектронний вплив. Водночас реальні можливості автономного руху залежать від конфігурації системи, сенсорного обладнання та умов експлуатації.

Пускова установка HAL10 на десять дронів

MESA оснащена пусковою установкою HAL10, розробленою компанією ISS Aerospace. Вона має десять комірок, розташованих за схемою 5×2, і призначена для розміщення та запуску невеликих безпілотників. Конструкція передбачає використання як на стаціонарних позиціях, так і на транспортних платформах, що розширює можливості інтеграції комплексу.

Поєднання HAL10 із мобільним шасі дає змогу перевозити запас перехоплювачів разом із пусковим обладнанням. За задумом розробників, це може допомогти розосередженим підрозділам швидше змінювати розташування засобів протидії дронам і не прив’язуватися до однієї підготовленої позиції.

VESPID Mk 1: характеристики дрона-перехоплювача

Для боротьби з повітряними цілями MESA використовує VESPID Mk 1 компанії CHAOS Industries. Цей електричний дрон-перехоплювач призначений для протидії безпілотникам груп 1–3 за американською військовою класифікацією, яка охоплює різні категорії апаратів за їхніми розмірами, масою та характеристиками. Серед заявлених завдань — перехоплення ударних дронів одноразового застосування.

За інформацією розробника, дальність дії VESPID Mk 1 перевищує 10 км, маса становить менш ніж 5,4 кг, а крейсерська швидкість сягає приблизно 150 м/с. Також заявлено, що перехоплювач може досягати цілі менш ніж за 100 секунд.

Наведення без GPS і роль штучного інтелекту

VESPID Mk 1 оснащений електричним двигуном із канальним вентилятором. На середній ділянці польоту для наведення можуть застосовуватися радари CHAOS Industries або зовнішня система управління. На кінцевому етапі передбачено використання інфрачервоної головки самонаведення з обробкою даних за допомогою штучного інтелекту. Такий принцип має забезпечувати наведення на ціль без постійної залежності від GPS.

Поєднання автономного наземного руху та самонаведення перехоплювача потенційно підвищує стійкість комплексу до втрати супутникової навігації. Однак це не означає повної незалежності від зовнішніх систем: для ефективної роботи можуть залишатися важливими виявлення цілі, передавання даних, ситуаційна обізнаність і координація з іншими засобами оборони.

Tesla Roadster знову привернув увагу до майбутнього високопродуктивних електромобілів. Компанія Ілона Маска позиціонує спорткар як машину, що виходить за межі традиційних уявлень про автомобільну динаміку. Заявлені можливості включають надшвидке прискорення, виконання акробатичних маневрів і використання технологій, розроблених за участю космічної компанії SpaceX. Серійна модель, Roadster може стати одним із найрадикальніших проєктів на перетині автомобільної та аерокосмічної інженерії.

Tesla Roadster: технічні характеристики та динаміка

Однією з найбільш вражаючих заявлених характеристик Tesla Roadster є розгін до 96 км/год за 0,81 секунди. Для порівняння, навіть найшвидші серійні електричні суперкари зазвичай потребують більше часу для досягнення аналогічної швидкості.

Електрична силова установка дає змогу передавати значний крутний момент практично миттєво, що забезпечує інтенсивне прискорення. Водночас для реалізації заявлених показників важливі не лише потужність двигунів, а й зчеплення шин із покриттям, маса автомобіля, налаштування систем керування та ефективність передачі тяги.

Tesla заявляє про три версії спорткара. Найекстремальніша модифікація Rocket, за представленою концепцією, буде доступна за запрошенням і не призначатиметься для експлуатації на дорогах загального користування.

SpaceX і технологія літаючого автомобіля

Особливістю проєкту є інтеграція автомобільних технологій із рішеннями, пов'язаними з космічною інженерією. За заявленою концепцією, система сопел зі стисненим газом має забезпечувати короткочасні імпульси тяги, необхідні для зміни положення автомобіля під час спеціальних маневрів.

Така система принципово відрізняється від звичайного керування електромобілем. Якщо колеса створюють тягу завдяки контакту з поверхнею, газові сопла можуть формувати реактивне зусилля, яке впливає на рух автомобіля незалежно від зчеплення шин із дорогою. Однак для практичного застосування потрібні точне керування імпульсами, стабілізація кузова та комплексні системи безпеки.

Також у концепції згадуються спеціальні вентилятори під днищем, які мають допомагати утримувати автомобіль на перевернутих поверхнях.

Перспективи виробництва у 2028 році

За заявленими планами, виробництво нового Roadster має розпочатися у 2028 році. Водночас між демонстраційним прототипом і серійним автомобілем можуть існувати суттєві відмінності. Інженерам необхідно підтвердити надійність силової установки, ресурс акумулятора, керованість, безпеку та можливість стабільно відтворювати заявлені характеристики.

Важливим питанням залишається і практична цінність незвичайних функцій. Надшвидке прискорення може бути конкурентною перевагою спортивного автомобіля, але повітряні перевороти та рух перевернутими поверхнями навряд чи стануть повсякденними сценаріями використання. Імовірніше, такі можливості демонструватимуть технологічний потенціал спеціальної версії.

Українські Військово-Морські Сили повідомили про ракетний удар по російському військовому аеродрому «Борисоглєбськ» у Воронезькій області Росії. За заявою українського військового відомства, атака відбулася в ніч на 15 жовтня 2026 року із застосуванням берегового ракетного комплексу «Нептун». Серед заявлених результатів — ураження шести фронтових бомбардувальників Су-34М, а також наземного обладнання, необхідного для забезпечення польотів. На території об’єкта спостерігалися пожежа та повторні детонації.

Аеродром «Борисоглєбськ»: значення військового об’єкта

Аеродром «Борисоглєбськ» розташований у Воронезькій області та використовується російською військовою авіацією. На території летовища також діє навчальний авіаційний центр, пов’язаний із підготовкою льотного складу на навчально-бойових літаках Як-130. Наявність навчальної та військової інфраструктури робить об’єкт важливим для забезпечення авіаційної діяльності.

Ураження авіаційної техніки та наземного обладнання може впливати не лише на кількість доступних літаків, а й на спроможність обслуговувати їх і підтримувати регулярні польоти. Проте реальні наслідки конкретного удару залежать від ступеня пошкодження об’єктів та можливостей відновлення інфраструктури.

Су-34М: російські бомбардувальники для застосування керованих авіабомб

Су-34 — російський фронтовий винищувач-бомбардувальник, призначений для ураження наземних і надводних цілей. Модернізовані версії сімейства використовують різні типи авіаційного озброєння, зокрема керовані авіабомби та ракети.

Російські війська активно застосовують літаки Су-34 для ударів керованими авіабомбами по українських позиціях і прифронтових населених пунктах. Використання таких боєприпасів дає змогу завдавати ударів із відстані, не наближаючись безпосередньо до частини українських засобів протиповітряної оборони. Тому втрата справних літаків цього типу потенційно впливає на можливості російської тактичної авіації.

Додатковим чинником є темпи виробництва нових машин. За наведеними оцінками, протягом перших дев’яти місяців 2026 року російська авіапромисловість передала лише дві партії Су-34 — загалом орієнтовно чотири-п’ять літаків.

Ракетний комплекс «Нептун»: українська розробка для ураження цілей

«Нептун» — український ракетний комплекс, який спочатку отримав відомість завдяки протикорабельному призначенню. Надалі сімейство розвивалося, зокрема в напрямі розширення можливостей ураження наземних цілей.

Застосування цього комплексу для удару по військовому аеродрому, за повідомленням ВМС ЗСУ, демонструє його роль у розширенні можливостей українських далекобійних засобів. Водночас конкретні параметри використаної модифікації, кількість застосованих ракет і деталі перебігу операції в оприлюдненому повідомленні не розкриті.

Застосування безпілотників для боротьби з авіацією противника стає одним із найпомітніших напрямів трансформації сучасної війни. Якщо раніше перехоплення бойових літаків і вертольотів переважно покладалося на зенітні ракетні комплекси та авіацію, то сьогодні додаткову роль відіграють компактні безпілотні платформи.

Повідомлення про знищення російського ударного вертольота Ми-28 українськими військовими 115-ї окремої механізованої бригади за допомогою зенітного FPV-дрона привертає увагу до можливостей такого підходу. Відео збиття російського гелікоптера.

FPV-дрон проти Ми-28: нова загроза для російської авіації

Зенітний FPV-дрон — це безпілотний літальний апарат, призначений для перехоплення повітряних цілей. На відміну від традиційних FPV-дронів, які зазвичай використовують для ураження наземних об’єктів, такі системи адаптують для роботи проти літаків і вертольотів.

Їхня потенційна перевага полягає у відносно низькій вартості, компактності та можливості доповнювати наявні засоби протиповітряної оборони. Проте ефективність залежить від виявлення цілі, якості зв’язку, навігації, стійкості до радіоелектронних перешкод і здатності оператора супроводжувати рухомий об’єкт.

Російський ударний вертоліт Ми-28: бойові можливості

Ми-28НМ — російський ударний вертоліт, призначений для боротьби з бронетехнікою, ураження наземних цілей і вогневої підтримки сухопутних військ. Він оснащується гарматним озброєнням і може застосовувати керовані ракети залежно від модифікації.

Вертоліт має броньований корпус і комплекс бортового обладнання, однак ці характеристики не роблять його невразливим для сучасних засобів ураження. Особливої уваги потребує протидія безпілотникам, які створюють додаткові ризики для авіації на малих висотах.

Орієнтовну вартість Ми-28 оцінюють приблизно у 19 мільйонів доларів, хоча фактична ціна залежить від модифікації, комплектації та умов виробництва. Втрата такого апарата означає не лише фінансові збитки, а й скорочення авіаційних спроможностей підрозділу противника.

Українські FPV-дрони та економіка протиповітряної оборони

Одним із ключових чинників розвитку зенітних безпілотників є економічна асиметрія. Якщо відносно недорогий перехоплювач здатний уразити значно дорожчу повітряну платформу, це створює потенційно вигідне співвідношення витрат на оборону.

Для України розвиток таких технологій стає способом розширити можливості протидії повітряним загрозам без пропорційного збільшення витрат на дорогі зенітні ракети. Однак зенітні FPV-дрони не замінюють радіолокаційні системи, класичні комплекси ППО та інші засоби захисту.

Розвиток реактивних безпілотників стає одним із помітних напрямів сучасної авіаційної промисловості. Такі апарати можуть поєднувати високу швидкість, відносно компактні розміри та можливість виконання завдань, для яких використання пілотованої авіації є дорожчим або ризикованішим. Американська компанія AEVEX у співпраці з Divergent представила Spectre — перспективний безпілотний літальний апарат, який розробляють як універсальну платформу для різних типів корисного навантаження.

Реактивний безпілотник Spectre: конструкція та малопомітність

Spectre отримав характерну аеродинамічну схему з V-подібною нижньою частиною фюзеляжу, трапецієподібними крилами та V-подібним хвостовим оперенням. За задумом розробників, форма корпусу має сприяти зменшенню помітності апарата. Проте сама геометрія не дає змоги підтвердити конкретний рівень радіолокаційної малопомітності без даних про матеріали, конструкцію повітрозабірників та інші характеристики.

Реактивна силова установка потенційно забезпечує вищу швидкість порівняно з багатьма гвинтовими безпілотниками. Це розширює можливості застосування платформи, але водночас впливає на витрати пального, тривалість польоту та вимоги до систем управління.

Spectre: розвідка, радіоелектронна боротьба, штучний інтелект та автономна навігація

Однією з ключових особливостей Spectre є змінна носова частина, призначена для розміщення різних типів корисного навантаження. Серед заявлених варіантів — засоби розвідки, спостереження та збору інформації (ISR), обладнання радіоелектронної боротьби, а також кінетичні бойові модулі.

Модульний підхід дає змогу адаптувати один тип безпілотника до різних завдань без необхідності створювати окремий літальний апарат для кожної спеціалізації.

AEVEX також розглядає варіанти наземного та повітряного запуску Spectre. Така гнучкість потенційно дає змогу використовувати платформу в різних умовах, хоча конкретні способи запуску та повернення апарата поки не деталізовані.

Spectre використовує систему CompassX, призначену для автоматизованої навігації з використанням технологій штучного інтелекту. Такі рішення можуть допомагати безпілотнику визначати власне положення, виконувати запрограмовані маршрути та адаптуватися до змін умов польоту.

Поширення ударних безпілотників, здатних рухатися зі швидкістю, наближеною до характеристик крилатих ракет, змушує виробників переглядати підходи до протиповітряної оборони. Одним із рішень став розвиток сімейства Coyote компанії Raytheon, що входить до корпорації RTX. Нова модифікація Coyote Block 2C+RM покликана розширити можливості перехоплення складніших повітряних цілей і посилити захист військових об’єктів від сучасних безпілотних загроз.

Coyote Block 2C+RM: новий ракетний двигун і швидкість перехоплення

Головною конструктивною зміною нової версії стала заміна невеликого турбореактивного двигуна на твердопаливну ракетну силову установку. Такий підхід дає змогу отримувати значну тягу безпосередньо після запуску та швидко набирати швидкість. На відміну від турбореактивного двигуна, ракетний двигун не потребує атмосферного повітря для роботи, що є важливою особливістю його конструкції.

Ця модернізація змінює можливості перехоплювача, наближаючи його за окремими характеристиками до зенітних керованих ракет. Водночас точні показники швидкості, дальності та висоти перехоплення Coyote Block 2C+RM необхідно підтверджувати офіційними даними виробника. Заявлені характеристики базових версій не можна автоматично переносити на нову модифікацію.

Удосконалена головка самонаведення та бойова частина

Крім силової установки, модернізація передбачає вдосконалення головки самонаведення та бойової частини. Головка самонаведення допомагає виявляти й супроводжувати ціль на завершальному етапі польоту, тоді як бойова частина забезпечує ураження перехоплюваного об’єкта.

Поєднання вищої швидкості та оновлених систем наведення має підвищити перспективи боротьби з реактивними ударними безпілотниками, які складніше перехоплювати, ніж повільні малорозмірні дрони. Однак результат залежить не лише від характеристик самого перехоплювача, а й від можливостей радарів, систем управління та загальної архітектури протиповітряної оборони.

Інтеграція Coyote Block 2C+RM у комплекс ППО LIDS

Однією з важливих переваг модернізації є орієнтація на сумісність із наявною інфраструктурою. За наданими даними, нова версія має використовувати стандартні чотири- та восьмиконтейнерні пускові модулі, встановлені на наземних мобільних платформах, стаціонарних позиціях і кораблях.

Інтеграція з комплексом LIDS (Low, slow, small-unmanned aircraft Integrated Defeat System) має значення для економічної ефективності модернізації. Якщо наявні засоби виявлення та управління вогнем збережуть сумісність із новою ракетою, оператори зможуть розширити можливості оборони без повної заміни обладнання.

Розробка Coyote Block 2C+RM відображає тенденцію до створення спеціалізованих перехоплювачів для боротьби з різними класами безпілотників. Універсальні системи ППО повинні протидіяти як малим повільним апаратам, так і швидшим цілям, що потребує різних засобів ураження.