ППО України застосовує нестандартну зв’язку ЗРК «Куб» і «Бук» для боротьби з російськими реактивними «Шахедами». Як працює ця система, чому «Бук» компенсує обмеження «Куб», яку роль відіграє радар і чому нестандартна інтеграція радянських комплексів залишається актуальною.
Розвиток російських ударних безпілотників змушує українську протиповітряну оборону використовувати не лише сучасні системи, а й шукати нові способи застосування наявної техніки. Одним із таких рішень стала спарка ЗРК «Куб» і «Бук», яку українські військові використовують для боротьби з повітряними цілями, зокрема російськими реактивними «Шахедами».
ЗРК «Куб» і «Бук»: нестандартна зв’язка української ППО
ЗРК «Куб» та ЗРК «Бук» мають споріднену технічну архітектуру, що створює можливість для нестандартної інтеграції окремих елементів цих комплексів. У запропонованій конфігурації пускова установка 2П25 «Куб» працює спільно із самохідною вогневою установкою «Бук».
Ключова проблема «Куб» полягає у його обмежених можливостях самостійного виявлення та супроводу цілі. Саме тут важливу роль відіграє СВУ «Бук», яка оснащена власною радіолокаційною станцією. Вона дозволяє виявляти повітряні об’єкти, супроводжувати їх та формувати необхідні дані для застосування зенітної ракети.
Фактично «Бук» у такій конфігурації виконує роль сенсорного та командного компонента, тоді як пускова установка «Куб» отримує можливість застосовувати свої ракети. Це дозволяє продовжити експлуатацію старішої техніки навіть за умов зміни характеру повітряних загроз.
Як працює спарка «Куб» і «Бук»
Принцип роботи системи побудований на розподілі функцій між двома машинами. Спочатку СВУ «Бук» виявляє повітряну ціль або отримує інформацію про неї від зовнішніх засобів розвідки. Після цього радар бере об’єкт на супровід і визначає параметри його руху.
Далі інформація передається пусковій установці 2П25 «Куб». Після отримання команди здійснюється запуск ракети 3М9. На завершальній частині польоту система наведення ракети використовує радіолокаційну інформацію про ціль, яку забезпечує СВУ «Бук».
Таким чином, одна машина забезпечує виявлення та супровід, а друга — безпосередній запуск ракети. Подібний розподіл функцій дозволяє компенсувати частину технічних обмежень старої системи.
Реактивні «Шахеди» як нова ціль для ППО
Особливий інтерес ця схема становить через появу російських реактивних версій безпілотників типу «Шахед». Збільшення швидкості таких апаратів скорочує час на їхнє виявлення, супровід та перехоплення, створюючи додаткове навантаження на систему протиповітряної оборони.
За словами українських військових, саме на такій зв’язці було уражено близько 20 повітряних цілей, значну частину яких становили реактивні російські безпілотники. Ці показники є заявами військових і вони демонструють практичний інтерес до продовження експлуатації старих комплексів.
Історичне походження сумісності «Куба» і «Бука»
Можливість поєднання елементів двох комплексів не є абсолютно новою. Під час переходу радянських військ ППО від «Куб» до «Бук» розроблялися проміжні рішення, які передбачали використання ракет різних типів.
Зокрема, для комплексу «Куб-М4» створювалася самохідна вогнева установка 9А38. Її конструкція передбачала використання різних ракет — 9М38 від «Бук» або 3М9М3 від «Куб». Це показує, що сумісність між системами частково була закладена ще на етапі їхнього розвитку.
FrankenSAM як інший шлях модернізації «Бук»
Паралельно Україна використовує інший підхід — адаптацію СВУ «Бук» під американські зенітні ракети RIM-7. Цей проєкт отримав неофіційну назву FrankenSAM і дозволяє компенсувати дефіцит радянських боєприпасів за рахунок інтеграції західних ракет.
За заявами українських військових, окремі такі установки мають десятки підтверджених уражень повітряних цілей. Також повідомлялося про машину, яка виконала 131 пуск RIM-7. Ці цифри характеризують заявлені бойові результати конкретних екіпажів, але не є універсальним показником ефективності всіх установок.
Поєднання «Куб» і «Бук» демонструє важливу тенденцію української ППО — максимально ефективно використовувати наявний парк техніки шляхом нестандартної інтеграції. Замість повної відмови від старих систем окремі їхні компоненти можуть отримувати нове призначення. В умовах появи швидших безпілотників та дефіциту окремих типів ракет така адаптивність дозволяє створювати додаткові можливості для багаторівневої протиповітряної оборони.
